Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Саме тоді Жульєн подумав, що може використати книгу де Местра про папу, щоб викликати до себе повагу. Сказати правду, він приголомшив своїх товаришів, але це знов призвело до біди. їм не сподобалося, що він краще за них викладає їхні власні думки. Пан Шелан був необачний щодо Жульєна так само, як і щодо себе самого. Він привчив його розсудливо міркувати, не задовольняючись порожніми словами, але забув сказати йому, що в людини незначної таку звичку мають за злочин, бо всяке розважливе міркування ображає.

Отже, Жульєнове красномовство виявилося в очах його товаришів новим злочином. Вони пащекували про нього, довго думали й нарешті підібрали прізвисько, що відбивало в собі весь жах, який він викликав у них: вони назвали його Мартіном Лютером; оце вже справді, — сказали вони, — пасує йому через оту його диявольську логіку, якою він так пишається.

Серед молодих семінаристів було кілька таких, що мали кращий колір обличчя, і їх можна було вважати за вродливіших, ніж Жульєн, але в нього були білі руки, і він не міг приховати своєї звички до виняткової охайності. Проте ця похвальна риса не вважалася такою в похмурому закладі, куди його закинула доля. Сільські нечепури, серед яких він жив, вирішили, що це свідчить про його розбещеність. Ми боїмося стомити читача, розповідаючи про безліч поневірянь нашого героя, наприклад: дужчі за нього заходились лупцювати його, тому він змушений був озброїтись залізним циркулем і показати жестом, що буде ним одбиватись. Адже жести не можуть дати шпигунові такого матеріалу, як слова.

XXVIII. ПРОЦЕСІЯ

Всі серця були схвильовані.

Здавалося, сам Бог зійшов із неба у ці

вузенькі готичні вулиці, прикрашені

й гарно посипані піском

завдяки старанням віруючих.

Юнг

Хоч як намагався Жульєн прикидатися нікчемним і дурним, він не міг нікому догодити, бо занадто відрізнявся від інших.

«Як же так, — думав він, — всі наші наставники — люди тонкого розуму, обрані з тисяч; чому вони не цінять мого смиренства?»

Тільки один, здавалося, був обманутий його готовністю всьому вірити й вдавати з себе дурника. Це був абат Ша-Бернар, розпорядник церемоній у соборі, де йому вже п’ятнадцять років обіцяли місце каноніка. А поки що він викладав у семінарії духовну риторику, один з предметів, з яких Жульєн під час свого засліплення, звичайно, був першим; з цього й почалося прихильне ставлення до нього абата Ша; виходячи з лекції, він часто брав хлопця під руку і походжав з ним по садку.

«Що в нього на думці?» — питав себе Жульєн. Його дуже дивувало, що абат Ша годинами розповідав йому про різні соборні оздоби. Там, мовляв, було сімнадцять риз з галунами, не рахуючи жалобних. Сподівались одержати багато від старої радниці де Рюбампре. В цієї дев’яносторічної старої зберігалось уже сімдесят років її весільне вбрання з розкішних ліонських шовків, гаптованих золотом. «Уявіть собі, друже мій, — казав абат Ша, раптом спиняючись і захоплено витріщаючи очі, — ці сукні стійма стоять, стільки на них золота! Всі в Безансоні певні того, що заповіт радниці збагатить скарби собору щонайменше на десять риз, не рахуючи чотирьох чи п’яти облачень для урочистих свят. А я сподіваюся навіть на більше, — додав абат Ша тихенько, — я маю підстави гадати, що радниця залишить нам вісім чудових позолочених срібних свічників, які, за переказом, купив в Італії Карл Сміливий, герцог Бургундський; один з предків старої був його улюбленим міністром».

«Куди це він хилить з усім отим мотлохом? — думав Жульєн. — Ця спритна обробка триває вже цілу вічність, а я й досі нічого не второпаю. Старий мені, мабуть, не довіряє! Він хитріший, ніж інші; в тих уже через два тижні ясно видно їхню таємну мету. Зрештою, я розумію, — честолюбство його страждає вже п’ятнадцять років!»

Якось увечері, під час уроку фехтування, Жульєна покликали до абата Пірара. Той сказав йому:

— Завтра свято corpus Domini (тіла Господнього). Абат Ша-Бернар потребує ваших послуг, щоб оздобити собор, ідіть і слухайтесь його.

Потім він вернув Жульєна і з виразом співчуття додав:

— Ви самі маєте вирішити, чи слід вам скористатися з нагоди, щоб відлучитись у місто.

— Incedo per ignes (Маю таємних ворогів), — відповів Жульєн.