Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

— Пан абат Ша-Бернар дуже хвалить вас у своєму листі до мене. Я загалом задоволений з вашої поведінки. Щоправда, ви дуже необачні, навіть нерозважливі, хоч це відразу й непомітно; проте до цього часу серце у вас добре, навіть великодушне, розум видатний. Загалом я бачу у вас іскру, якою не слід нехтувати.

П’ятнадцять років працював я тут, а тепер мені доведеться покинути цей дім; мій злочин полягає в тому, що я залишав семінаристів на їхню добру волю, не сприяючи і не перешкоджаючи тому таємному товариству, про яке ви мені розповідали на сповіді. Але, перш ніж піти звідси, я хочу щось для вас зробити; я подбав би про вас два місяці тому, — бо ви цього заслужили, — якби не донос з приводу знайденої у вас адреси Аманди Біне. Я призначаю вас репетитором з Нового і Старого завіту.

Жульєн, сповнений вдячності, спочатку хотів кинутись на коліна, щоб подякувати Богові, але піддався щирішому пориву. Він підійшов до абата Пірара, взяв його руку і підніс її до уст.

— Це що таке? — вигукнув ректор розгнівано, але Жульєнові очі казали ще більше, ніж його вчинок.

Абат Пірар глянув на нього здивовано, як людина, що вже багато років не бачила проявів ніжних почуттів. Цей уважний погляд зрадив ректора, голос його затремтів.

— Так, сину мій, я полюбив тебе. Господь знає, що це сталося проти моєї волі... Мій обов’язок бути справедливим і не почувати ні до кого ні ненависті, ні любові. Тобі судилася нелегка доля. Я бачу в тобі щось таке, що ображає ниці душі. Тебе скрізь переслідуватимуть заздрощі й наклепи. Куди б не закинуло тебе провидіння, твої товариші завжди ненавидітимуть тебе. А якщо вдаватимуть, ніби люблять, то лише з метою погубити тебе ще певніше. Тільки одне може тобі допомогти: не покладайся ні на кого, крім Бога, він дав тобі на покарання твою самовпевненість, щось таке, що викликає до тебе зненависть. Хай буде твоя поведінка бездоганна; у цьому твій єдиний порятунок. Якщо ти неухильно триматимешся істини, рано чи пізно вороги твої будуть поборені.

Жульєн так довго не чув дружніх слів, що — пробачимо йому цю слабість — розридався. Абат Пірар обняв його. Це була солодка хвилина для обох.

Жульєн не тямив себе з радощів; він домігся першого підвищення, а переваги, зв’язані з ним, були величезні. Щоб зрозуміти їхню вагу, треба прожити кілька місяців, не маючи й хвилини самотності, в тісному спілкуванні з семінаристами — у кращому випадку набридливими, а переважно нестерпними. Сам їхній галас міг довести до божевілля людину делікатної натури. Ці добре нагодовані й чисто вдягнені селяни відчували повну насолоду, тільки галасуючи на всю силу своїх легенів.

Тепер Жульєн обідав сам чи майже сам, через годину після інших семінаристів. Він мав ключ від саду і міг гуляти, коли там нікого не було.

На превеликий подив, Жульєн побачив, що його тепер менше ненавидять; а він чекав, що ненависть до нього подвоїться. Уже нікому не здавалось виявом смішної зарозумілості його очевидне небажання вступати в розмови, яке створило йому стільки ворогів. В очах брутальних істот, що оточували його, тепер це було цілком законне почуття гідності. Ненависть помітно послабшала, зокрема серед молодших семінаристів, віднині його учнів, з якими він поводився дуже чемно. Помалу в нього стали з’являтись і прихильники; тепер вважалося вже непристойним називати його Мартіном Лютером.

Та навіщо перелічувати його друзів і ворогів? Усе це огидне, і тим огидніше, чим правдивіша наша розповідь. А проте народ не має інших учителів моралі, і що з ним буде без напутників? Чи зможе коли-небудь газета замінити священика?

Відтоді як Жульєн дістав нове призначення, ректор семінарії відверто уникав розмовляти з ним без свідків. Це була з його боку обережність, корисна як учневі, так і вчителеві; але це було й певне випробування. Суворий янсеніст Пірар дотримувався незмінного правила: коли, на вашу думку, людина чогось варта, намагайтеся перешкоджати їй в усіх її бажаннях і прагненнях. Якщо вона має справжні достоїнства, то зуміє подолати чи обминути всі перешкоди.

Настав мисливський сезон. Фуке спало на думку прислати в семінарію від імені Жульєнових батьків оленя й кабана. Туші поклали на проході між кухнею і трапезною. Там, ідучи обідати, і добачили їх усі семінаристи. З якою цікавістю вони розглядали свіжину! Вепр, навіть убитий, лякав молодших учнів, — вони обережно мацали його ікла. Цілий тиждень тільки й мови про це було.

Подарунок Фуке, що ставив Жульєнову сім’ю на почесне місце в суспільстві, завдав смертельного удару заздрощам семінаристів. Жульєн набув право на вищість, освячену добробутом. Шазель і семінаристи, що відзначалися найкращою успішністю, стали догоджати Жульєну і мало не дорікали йому за те, що він не сказав їм, які заможні його батьки, і змусив їх виявити мимовільну неповагу до грошей.

Саме тоді відбувався рекрутський набір. Жульєн, як семінарист, не підлягав призову. Це глибоко його схвилювало. «Значить, навіки минула хвилина, яка двадцять років тому дозволила б мені ступити на шлях героїв!»

Одного разу, прогулюючись на самоті в семінарському саду, він почув розмову мулярів, що лагодили зовнішню стіну.

— Ну от, треба й нам іти в солдати, новий набір оголосили.

— Коли б той був, то чому б не піти: муляр ставав офіцером або й генералом — бачили такі випадки.

— Тепер уже не побачиш! Сама голота йде в солдати. Усякий, у кого є гроші, лишається вдома.

— Хто бідним народився, той бідним і лишиться, ось тобі й усе.