Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

А проте він трохи вийшов із забуття, помітивши двох гарно вдягнених жінок, що стояли навколішках, — одна в сповідальні, а друга поруч неї, на низенькій молільній лаві. Жульєн дивився, але не бачив. Та раптом чи то невиразна свідомість своєї відповідальності, чи то захоплення благородною і строгою поставою цих дам змусили його звернути увагу на те, що в сповідальні немає священика.

«Дивна річ, — подумав Жульєн, — чому ці ошатні жінки, якщо вони такі побожні, не моляться перед яким-небудь вуличним вівтарем, якщо це світські дами, то чому вони не зайняли місць у першому ряду, у всіх перед очима, на одному з балконів? Як гарно її облягає сукня! Яка грація!» — І він уповільнив кроки, щоб краще роздивитися їх.

Почувши серед мертвої тиші Жульєнові кроки, жінка, що стояла на колінах у сповідальні, трохи повернула голову. Раптом вона голосно скрикнула і зомліла.

Непритомна, вона похилилась назад, і її подруга, що була поруч неї, кинулась їй на допомогу. І тої ж миті Жульєн побачив плечі і шию зомлілої дами. Йому впали в очі добре знайомі разки прекрасного намиста з великих перлин. Що сталося з Жульєном, коли він пізнав волосся пані де Реналь! Це була вона. А друга дама, що намагалась підтримати їй голову й не дати жінці зовсім упасти, була пані Дервіль. Жульєн, не тямлячи себе, кинувся до них. Падаючи, пані де Реналь могла б потягти за собою і свою подругу, якби Жульєн вчасно їх не підтримав. Він побачив на своєму плечі голову пані де Реналь, її бліде, ніби мертве обличчя. Він допоміг пані Дервіль притулити цю чарівну голівку до солом’яного стільця і став навколішки.

Пані Дервіль обернулась і лише тепер пізнала його.

— Ідіть, пане, ідіть звідси! — сказала вона гнівно. — Коли б тільки вона вас не побачила знову. Ваш вигляд справді мусить жахати її, вона була така щаслива, поки не знала вас! Ваша поведінка мерзенна. Ідіть негайно, йдіть звідси, якщо у вас є хоч трохи сорому!

Ці слова були сказані так владно, а Жульєн так розгубився, що послухався і відійшов.

«Вона завжди ненавиділа мене», — подумав він про пані Дервіль.

Тієї миті в церкві пролунали гугняві співи перших священиків процесії, яка поверталась. Абат Ша-Бернар кілька разів гукнув Жульєна, але той не чув; нарешті священик підійшов і, взявши його за руку, вивів з-за колони, куди сховався напівпритомний Жульєн. Абат хотів відрекомендувати його єпископові.

— Вам погано, сину мій, — сказав абат, побачивши, що Жульєн пополотнів і ледве стоїть на ногах, — ви сьогодні надмірно працювали.

Абат підтримав його під руку.

— Ходімо, сядьте на оцей ослінчик кропильника, позад мене, я вас закрию. — Вони були тепер саме біля головних дверей собору. — Заспокойтесь, у нас є ще хвилин з двадцять, поки з’явиться монсеньйор. Постарайтесь опанувати себе, а коли він проходитиме, я вас підведу — адже я здоровий і дужий, хоч і старий.

Проте, коли єпископ проходив, Жульєн так тремтів, що абат Ша відмовився від думки рекомендувати його.

— Ви не дуже сумуйте, — сказав він Жульєнові, — я ще знайду іншу нагоду.

Увечері абат Ша послав у каплицю семінарії десять фунтів свічок, заощаджених, як він казав, стараннями Жульєна: так швидко він їх гасив. Але це ніяк не схоже було на правду. Бідолашний хлопець сам зовсім згас і ні про що не міг думати відтоді, як побачив пані де Реналь.

XXIX. ПЕРШЕ ПІДВИЩЕННЯ

Він добре вивчив свою добу, добре

знав свою округу і тепер розбагатів.

«Попередник»

Жульєн ще не зовсім отямився після пригоди в соборі і ще й досі був у стані глибокої задуми, коли якось уранці його покликав до себе суворий абат Пірар.