Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

«Та дарма, принаймні ніхто не скаже, ніби я злякався нахаби!» — думав він.

Аманда побачила його хоробрість, що так контрастувала з наївною соромливістю. Вона відразу віддала йому перевагу перед високим хлопцем у сюртуку. Тоді підвелась і, вдаючи, що стежить за кимсь із прохожих на вулиці, поспішно стала між ним і більярдним столом.

— Боронь вас Боже так скоса поглядати на цього пана, це мій зять.

— А яке мені діло? Чого він утупився в мене?

— Ви що, бажаєте мені горя? Звичайно, він на вас глянув, може, навіть і заговорить до вас. Адже я сказала, що ви родич моєї матері і тільки що приїхали з Жанліса. Він сам з Франш-Конте і в Бургундії ніде не бував по той бік Доля. Отже, сміливо можете розповідати все, що вам на думку спаде.

Жульєн усе ще вагався; тоді вона додала поквапливо, бо уява цієї дівиці щедра на вигадки.

— Звичайно, він подивився на вас, але саме тоді, коли питав мене, хто ви такий. Цей мугир до всіх такий і не хотів вас образити.

Жульєн пильно стежив за так званим зятем. Він побачив, як той підійшов до дальшого з двох більярдних столів і купив номерок, щоб узяти участь у грі. Жульєн почув, як він погрозливо загорлав: «Ось я вам покажу!» Жульєн поквапливо пройшов за спиною мадемуазель Аманди і ступив крок до більярдів. Аманда схопила його за лікоть.

— Спершу заплатіть мені, — сказала вона.

«Справді, — подумав Жульєн, — вона боїться, що я втечу, не заплативши». Аманда була так само схвильована, як і він, щоки її палали, — вона дуже довго відраховувала йому здачу, тихенько повторюючи:

— Негайно йдіть з кав’ярні, інакше я вас не любитиму, а ви мені подобаєтесь.

Нарешті Жульєн пішов, хоч і дуже поволі. «Чи не слід мені піти подивитися і так само просто в вічі тому грубіянові?» Ця нерішучість затримала його цілу годину на бульварі перед кав’ярнею; він чекав свого супротивника; але той не показувався, і Жульєн пішов геть.

Він пробув у Безансоні всього кілька годин, а йому вже було за що докоряти собі. Старий полковий лікар, незважаючи на подагру, колись дав йому кілька уроків фехтування — оце й уся наука, що на випадок сварки була до Жульєнових послуг. Та він не зважив би на це, коли б тільки знав, яким чином, крім ляпаса, можна почати сварку, а якби справа дійшла до кулаків, той здоровило добре б його побив, та й годі.

«Для такого бідака, як я, — думав Жульєн, — без покровителів, без грошей, не буде великої різниці між семінарією і в’язницею. Треба мені залишити цивільний одяг десь у готелі й перевдягтись у чорний костюм. Якщо мені колись пощастить вийти з семінарії на кілька годин, я зможу в цій одежі відвідати мадемуазель Аманду».

Задум був непоганий, але, проходячи повз готелі, Жульєн не наважувався зайти в жоден з них.

Нарешті, коли він уже вдруге проходив повз «Посольський готель», його заклопотаний погляд зустрівся з очима гладкої, червонощокої молодиці з жвавим і веселим обличчям. Він підійшов до неї і розповів про свою скруту.

— З охотою, любенький абатику, — сказала хазяйка «Посольського готелю», — я збережу цивільний одяг і навіть накажу його інколи провітрювати. Адже в цю пору року не може довго лежати суконне вбрання.

Вона взяла ключ і сама провела Жульєна в кімнату, порадивши йому записати все, що він залишає.

— Боже мій! Як вам до лиця оце вбрання, пане абате Сорель! — сказала гладуха, коли він зайшов до неї в кухню. — Зараз скажу, щоб вам подали добрий обід; він коштуватиме вам, — додала вона тихенько, — тільки двадцять су, замість п’ятдесяти, як платять усі; треба ж зглянутися на ваш гаманчик.

— У мене є десять луїдорів, — відповів Жульєн не без гордощів.