Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

— Чи не дозволите ви мені прислати вам через годину один пакунок, такий завбільшки, як оцей?

Красуня Аманда на мить задумалась.

— За мною стежать; те, про що ви мене просите, може мені пошкодити; а проте я зараз напишу свою адресу на картці, ви її наліпіть на пакунок. Можете послати його мені не боячись.

— Мене звуть Жульєн Сорель, — сказав юнак, — в мене нема ні родичів, ні знайомих у Безансоні.

— А, розумію, — сказала вона, зрадівши, — ви вступаєте до юридичної школи?

— На жаль, ні, — відповів Жульєн, — мене посилають у семінарію.

Глибоке розчарування промайнуло на обличчі Аманди; вона покликала офіціанта; тепер вона зробила це без вагань. Офіціант, навіть не глянувши на Жульєна, налив йому кави.

Аманда одержувала за прилавком гроші; Жульєн був гордий, що наважився заговорити. Біля одного з більярдів голосно сперечалися. Крики й вигуки, які лунали у величезній залі, зливалися в суцільний гомін, що вражав Жульєна. Аманда сиділа, замислившись і опустивши очі.

— Коли хочете, мадемуазель, — сказав він раптом упевнено, — я можу назватися вашим родичем.

Така потішна самовпевненість сподобалась Аманді. «Це не пройдисвіт», — подумала вона й поквапливо прошепотіла, не дивлячись на нього, бо весь час стежила, чи не йде хто-небудь до стойки.

— Я з Жанліса, біля Діжона, ви скажіть, що ви теж із Жанліса, родич моєї матері.

— Скажу неодмінно.

— Кожний четвер о п’ятій годині, влітку, пани семінаристи проходять тут повз кав’ярню.

— Якщо ви згадаєте про мене, коли я теж тут проходитиму, вийдіть з букетом фіалок у руці.

Аманда глянула на нього здивовано. Цей погляд перетворив Жульєнову мужність в одчайдушну відвагу, проте він все ж таки зашарівся, кажучи їй:

— Я почуваю, що безтямно закохався у вас.

— Говоріть тихіше, — сказала вона злякано.

Жульєн намагався пригадати кілька фраз із пошарпаного томика «Нової Елоїзи», який потрапив йому до рук у Вержі. Пам’ять його стала йому в пригоді. Протягом десяти хвилин він цитував зачарованій мадемуазель Аманді «Нову Елоїзу» і був щасливий від власної хоробрості. Раптом красуня набрала крижаного вигляду. Один з її коханців з’явився у дверях кав’ярні.

Він підійшов до прилавка, насвистуючи й поводячи плечима, і глянув на Жульєна. В ту саму мить в уяві Жульєна, що завжди все перебільшував, виникла думка про дуель. Він пополотнів, відсунув свою чашку, набрав рішучого вигляду й уважно втупився очима у свого суперника. Коли той нахилився, безцеремонно наливаючи собі біля прилавка склянку горілки, Аманда поглядом наказала Жульєнові опустити очі. Він послухався і протягом двох хвилин сидів не ворухнувшись, блідий, рішучий, думаючи тільки про те, що ось-ось мало статися; він був справді гарний у цю хвилину. Суперника здивували Жульєнові очі; вихиливши одним духом склянку горілки, він щось сказав Аманді, засунув руки в кишені свого широченного сюртука і попростував до одного з більярдних столів, насвистуючи й поглядаючи на Жульєна. Жульєн схопився, не тямлячи себе від люті, але не знав, як почати сварку. Він поклав свій пакунок і, набравши найзухвалішого вигляду, рушив до більярда.

Марно підказувала йому розважливість: затіяти дуель з першого ж дня в Безансоні — значить, погубити церковну кар’єру.