Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Вранці він уже відмовився прийняти цього попа, але той, видно, вирішив за всяку ціну сповідати Жульєна, щоб потім створити собі ім’я серед безансонських жінок через цікаві признання, які він, мовляв, почув від засудженого.

Він голосно заявив, що стоятиме день і ніч біля брами в’язниці.

— Бог послав мене, щоб зворушити серце цього відступника...

Простий народ, завжди жадібний до видовищ, починав збиратися навколо нього.

— Так, браття! — волав він. — Я стоятиму тут день і ніч, не зійду з місця, скільки б не довелося мені вистояти днів і ночей. Дух Святий говорив зі мною і сповістив мені повеління Господнє — врятувати душу молодого Сореля. Приєднуйтесь до моїх молитов... — і таке інше, і таке інше.

Жульєн відчував огиду до всіляких сцен і до всього, що могло привернути до нього увагу. Він уже подумав був, що настала слушна хвилина непомітно зникнути з цього світу, але в нього ще лишалася надія побачити пані де Реналь, він був закоханий шалено.

Брама в’язниці виходила на одну з найбільш людних вулиць міста. Коли Жульєн уявляв собі цього брудного попа, що збирає навколо себе юрбу і вчиняє вуличний скандал, це терзало його душу. «І, звичайно, він щохвилини повторює моє прізвище!» Ця думка була для нього гірша за смерть.

Він кілька разів протягом години посилав одного відданого йому тюремного ключаря подивитися, чи піп і досі стоїть проти брами.

— Пане, він стоїть навколішках у болоті, — казав йому щоразу ключар, — голосно молиться і проказує літанії за спасіння вашої душі...

«От негідник!» — подумав Жульєн. В цю хвилину він почув глухий гомін народу, що підхоплював молитви. Обурення його дійшло краю, коли він помітив, що й сам ключар ворушить губами, повторюючи латинські слова.

— Там уже починають говорити, — додав ключар, — що у вас, мабуть, зовсім кам’яне серце, коли ви відмовляєтесь від допомоги такого святого чоловіка.

— О моя батьківщино! Скільки в тобі ще варварства! — вигукнув Жульєн, не тямлячи себе від люті, і він продовжував голосно міркувати, забувши про присутність ключаря. — Цей піп хоче потрапити на сторінки газет, і він таки доможеться свого. Ах, кляті провінціали! В Парижі мені не довелося б зазнати такого приниження. Там і дурисвіти — люди вміліші.

— Впустіть сюди цього святого, — сказав він нарешті ключареві, і лоб його зросився потом.

Ключар перехрестився і з радістю пішов.

Святий отець, як виявилось, був неймовірно потворною і страшенно брудною істотою. Надворі йшов холодний дощ, і від цього в казематі було зовсім темно й ще більше відчувалася вогкість. Піп поліз до Жульєна в обійми і, звертаючись до нього з умовлянням, мало не пустив сльозу. Підле лицемірство його впадало в око.

Ніколи в житті не відчував Жульєн такої люті.

Не минуло й чверті години після того, як увійшов священик, а Жульєн уже почував себе жалюгідним боягузом. Уперше смерть з’явилась перед ним, як щось жахливе. Він уявив собі, як тіло його почне розкладатись через два дні після страти... і таке інше, і таке інше.

Він почував, що ось-ось зрадить себе, виявивши свою легкодухість, або кинеться на цього попа й задушить його власним ланцюжком, коли раптом йому спало на думку попросити святого отця негайно відслужити за нього добру обідню за сорок франків.

Було вже близько полудня, отже, піп забрався геть.

XLIV. Як тільки він вийшов, Жульєн розридався...