Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Ледве повернувшись у Париж і вручивши маркізові де Ла-Молю відповідь, якою той був, очевидно, дуже розчарований, Жульєн, вийшовши з кабінету, негайно поспішив до графа Альтаміри. Цей блискучий іноземець відзначався не тільки тим, що був засуджений до страти, але ще й поєднував у собі дві якості — велику глибокодумність і побожність; ці достоїнства, а головне — знатне походження графа, припали до душі пані де Фервак, і вона часто з ним бачилась.

Жульєн цілком серйозно признався йому у своєму глибокому коханні до маршальші.

— Це жінка високої й чистої доброчесності, — відповів Альтаміра, — але їй трохи властиве єзуїтство й пишномовність. Трапляється, що я розумію кожне її слово, але не можу схопити змісту цілої фрази; мені починає здаватись, що я знаю французьку мову не так добре, як гадаю. Якщо ви познайомитеся з маршальшею, про вас будуть говорити, і це надасть вам авторитету у світському товаристві. Але ходімо насамперед до Бустоса, — сказав розважливий граф Альтаміра, — він колись залицявся до маршальші.

Дон Дієго Бустос примусив докладно розповісти йому, в чому справа, і мовчки слухав, наче адвокат у своєму кабінеті. Обличчям він був схожий на гладкого ченця, але мав чорні вуса і тримався з незрівнянною поважністю; зрештою, це був чесний карбонарій.

— Розумію, — сказав він нарешті Жульєнові. — Вас цікавить, чи були в пані де Фервак коханці, чи їх у неї не було? Чи маєте ви які-небудь шанси на успіх? Ось у чому питання. Треба сказати, що я особисто зазнав поразки. Тепер, коли я вже не почуваю образи, я міркую так: вона часто буває в поганому настрої і, як я вам зараз розповім, досить мстива. Я не бачу в неї того запального темпераменту, що властивий обдарованим натурам і що позначає всі їхні вчинки начебто відблиском пристрасті. Навпаки, надзвичайною вродою і свіжим кольором обличчя вона завдячує саме своїй флегматичній і спокійній голландській вдачі.

Жульєна дратувала ця млявість і незворушна байдужість іспанця; інколи в нього мимоволі вихоплювались односкладові вигуки.

— Чи бажаєте ви мене слухати? — поважно спитав його дон Дієго Бустос.

— Даруйте мені мою furia francese[35], я слухаю, — сказав Жульєн.

— Отже, маршальша де Фервак дуже схильна ненавидіти. Вона безжально переслідує людей, яких ніколи не бачила: різних адвокатів, якихось бідолашних літераторів, що складають всякі пісеньки, як Колле, знаєте?

Маротту не любити

Для мене — що не жити...

І Жульєн змушений був вислухати всю пісеньку до кінця: іспанцю, видно, дуже було приємно співати по-французькому.

Ніколи цієї чарівної пісеньки не слухали з таким нетерпінням.

Закінчивши співати, дон Дієго Бустос сказав:

— Маршальша домоглася звільнення з посади автора пісеньки «Амур зайшов у кабаре!..».

Жульєн з жахом чекав, що іспанець співатиме й цю пісню, але той лише переказав її зміст. Справді, вона була безбожна і не дуже пристойна.

— Коли маршальша обурилась цією піснею, — сказав дон Дієго, — я зауважив, що така жінка, як вона, зовсім не повинна була б читати всіляких друкованих дурниць. Хоч як процвітає у Франції побожність і серйозність, бульварна література тут не переведеться. Коли пані де Фервак позбавила автора пісеньки, бідолаху ветерана, що одержував половину пенсії, посади на тисячу вісімсот франків, я їй сказав: «Стережіться, ви дуже вразили цього віршомаза, і він може відповісти вам своїми віршиками: складе куплети про доброчесність. Роззолочені салони будуть за вас, але люди, що люблять посміятись, тільки й повторюватимуть його епіграми». Знаєте, пане, що відповіла мені маршальша? «Заради Божої справи я готова піти на муки хоч перед цілим Парижем. Це було б нове для Франції видовище. Народ навчився б поважати доброчесність. Це був би найкращий день мого життя». А які в неї були очі в ту хвилину!

— Вони в неї чарівні! — скрикнув Жульєн.

— Я бачу, ви справді закохані... Як я казав, — урочисто вів далі дон Дієго Бустос, — у неї немає того запального темпераменту, що призводить до мстивості. Якщо вона все ж таки любить шкодити людям, це значить, що вона нещасна, і я підозрюю, що в неї є якесь таємне горе. Чи не набридла їй, бува, роль цнотливої чесноти?

Іспанець замовк і дивився на Жульєна цілу хвилину.