Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

— Ніколи у світі! — сказав Жульєн в розпачі. — Хай мене товчуть у ступі, але я не вигадаю й трьох фраз; я — труп, любий друже, не сподівайтесь від мене нічого доброго. Залиште мене вмерти тут край дороги.

— Та хто вам каже про те, щоб вигадувати якісь фрази? У мене з собою в дорожній валізі шість томів любовних листів. На будь-яку жіночу вдачу. Знайдуться й для найвищої доброчесності. Пам’ятаєте, як Каліський залицявся до найвродливішої в цілій Англії квакерші, в Річмонд-Террас, за три льє від Лондона?

Коли о другій годині ночі Жульєн розстався зі своїм другом, він почував себе не таким нещасним.

Наступного дня князь звелів покликати писаря, і через два дні Жульєн одержав п’ятдесят три перенумеровані любовні листи, адресовані до найвищої і найсумнішої доброчесності.

— П’ятдесят четвертого листа нема, — сказав князь, — бо квакерша прогнала Каліського; але що вам з того, коли і з вами погано поведеться дочка панчішника; адже ваша мета — вплинути тільки на серце пані де Дюбуа?

Вони щодня катались верхи. Князь був захоплений Жульєном. Не знаючи, чим довести йому свою раптову прихильність, він нарешті запропонував йому руку однієї з своїх кузин, багатої московської спадкоємиці.

— Коли ви одружитесь, — додав він, — то, завдяки моєму впливові й оцьому вашому орденові, будете через два роки полковником.

— Але ж цей орден я одержав зовсім не від Наполеона!

— Дарма! — сказав князь. — Хіба не він його заснував? Усе-таки цей орден вважається найпочеснішим у Європі.

Жульєн був уже ладен дати згоду; але обов’язок змушував його повернутись до поважної особи. Він покинув Коразова, пообіцявши написати йому. Одержавши відповідь на привезену секретну ноту, він помчав у Париж; але досить було йому залишитись протягом двох днів на самоті, як він відчув, що покинути Францію і Матильду було б для нього гірше смерті. «Відмовлюсь від шлюбу з мільйонами, які мені пропонує Коразов, — вирішив він, — але поради його виконаю.

Зрештою, мистецтво зваблення — це ж його фах; він тільки й думає про це протягом п’ятнадцяти років, бо тепер йому вже тридцять. Не можна відмовити йому в розумі, він дотепний і лукавий; палкість чи поезія несумісні з його вдачею; це прокурор. Ну що ж, зайва підстава думати, що він не помиляється.

Так я й зроблю. Буду залицятися до пані де Фервак.

Звичайно, вона мені часом набридатиме, але я дивитимусь у її прекрасні очі, що так нагадують очі жінки, яка мене найбільше кохала.

Вона іноземка; цікаво буде вивчати нову вдачу.

Я божеволію, я пропадаю, я повинен виконувати поради друга, не покладаючись на самого себе».

XXV. ЦАРСТВО ДОБРОЧЕСНОСТІ

Але якщо я зазнаватиму цю

насолоду так обережно й обачно,

це вже не буде для мене насолода.

Лопе де Вега