Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Пані де Фервак заявила, що їде в Італійську оперу. Жульєн теж поспішив туди. Там він зустрів кавалера де Бовуазі, який завів його в камер-юнкерську ложу поруч з ложею пані де Фервак. Жульєн дивився на неї цілий вечір. «Треба вести щоденник своєї облоги, — казав він собі, повертаючись у палац, — інакше я забуватиму всі свої маневри». Він присилував себе написати дві-три сторінки про цей нудний предмет і таким чином — о щастя! — добився того, що за цей час зовсім не думав про мадемуазель де Ла-Моль.

Матильда майже зовсім забула його, поки він подорожував. «Це, зрештою, звичайнісінька людина, — думала вона, — його ім’я завжди нагадуватиме мені про найбільшу помилку в моєму житті. Треба сумлінно пройнятися звичайнісінькими поняттями скромної розсудливості її честі, забуваючи які, жінка може втратити все». Вона нарешті виявила згоду на те, щоб завершити переговори на шлюб з маркізом де Круазнуа, які провадились уже давно. Пан де Круазнуа не тямив себе від щастя; він був би дуже здивований, якби йому сказали, що зміна настрою Матильди, яка робила його таким гордим, по суті, пояснювалась глибокою покорою своїй долі.

Матильдині думки зовсім змінились, коли вона побачила Жульєна. «Та це ж мій чоловік, — сказала вона собі, — і якщо я справді хочу ступити на шлях розсудливості, я повинна одружитися з ним».

Вона чекала, що він почне надокучати їй своїми стражданнями і своїм нещасним виглядом, і вже готувалася різко відповісти. Ясно, що після обіду він спробує заговорити з нею. Але він не тільки не зробив такої спроби, а спокійнісінько залишився у вітальні і ні разу не глянув у бік саду (один Бог знає, як важко це йому було!). «Краще відразу з ним порозумітись», — подумала мадемуазель де Ла-Моль і вийшла в сад сама; Жульєн не пішов за нею. Матильда ходила під вікнами вітальні і бачила, що він захоплено описує пані де Фервак старовинні руїни замків, які здіймаються на високих берегах Рейну й надають їм визначної своєрідності. Він тепер уже більш-менш опанував мистецтво тієї сентиментально-мальовничої мови, яку вважають за ознаку розуму в деяких салонах.

Якби князь Коразов опинився в Парижі, він міг би пишатися: цього вечора все відбувалось саме так, як він і радив.

Він схвалив би Жульєнову поведінку і в наступні дні.

Інтрига, яку вели члени таємної камарильї, дала в їхнє розпорядження кілька блакитних стрічок; пані де Фервак вимагала ордена для двоюрідного діда. Маркіз претендував на те ж саме для свого тестя; вони діяли об’єднаними силами, і пані де Фервак майже щодня з’являлась у палаці де Ла-Моль. Саме від неї Жульєн почув, що маркіз має стати міністром: він запропонував камарильї геніальний план остаточної ліквідації конституційної хартії протягом трьох років і без будь-яких ускладнень.

Якщо пан де Ла-Моль пройде в міністри, Жульєн міг сподіватися стати єпископом; але в його очах усі ці важливі речі якось затьмарились. Вони малювались у його уяві туманно і, так би мовити, віддалено. Нещасливе кохання зробило з нього наче маніяка, перевернуло всі його життєві інтереси. Він дивився на все тільки з того погляду, як складуться його взаємини з мадемуазель де Ла-Моль. Він розраховував, що через п’ять-шість років напружених зусиль доб’ється знов її кохання.

Ця людина з холодним, тверезим розумом дійшла, як бачимо, до цілковитого безумства. З усіх рис вдачі, якими він колись відзначався, в нього залишилась хіба що стійкість. Точно виконуючи план поведінки, накреслений князем Коразовим, він щовечора сідав біля крісла пані де Фервак, але був неспроможний вимовити хоч слово.

Зусилля, які він робив над собою, щоб довести Матильді, ніби він зцілився, забирали всі його душевні сили, і він сидів біля пані де Фервак з зовсім позбавленим життя виразом, навіть очі його втратили весь свій вогонь, наче від надмірного фізичного болю.

Маркіза де Ла-Моль завжди повторювала думки свого чоловіка, який міг зробити її герцогинею; а тому останнім часом вона звеличувала до небес Жульєнові заслуги.

XXVI. ВИСОКОМОРАЛЬНЕ КОХАННЯ

There also was of course in Adeline

That calm patrician polish in the address,

Which ne’er can pass the equinoctial line

Of any thing which Nature would express;

Just as a Mandarin finds nothing fine,

At least his manner suffers not to guess

That any thing he views can greatly please.

Don Juan, c. XIII, st. 34[36]