Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Кюре з своїм поплічником вийшли. За чверть години Жульєн удав, що прокинувся. Він став кричати й розбудив усіх у домі.

— Я отруєний, — кричав він. — У мене жахливі болі!

Він шукав приводу, щоб піти до Джеронімо й допомогти йому. Співак ледве дихав, отруєний опієм, що був підмішаний у вино.

Сам Жульєн, побоюючись такої каверзи, повечеряв шоколадом, взятим з Парижа. Йому ніяк не вдавалося підняти Джеронімо й умовити його негайно їхати.

— Хай мені подарують усе Неаполітанське королівство, — казав співак, — я не відмовлюсь у цю хвилину від насолоди поспати.

— А сім можновладних князів?

— Почекають.

Жульєн виїхав сам і без пригод добрався до високої особи. Цілий ранок він прогаяв, марно добиваючись аудієнції. На його щастя, о четвертій годині герцог вийшов прогулятись. Жульєн побачив, що він вирушив пішки, і, не вагаючись, наблизився до нього й попросив милостині. Підійшовши до високої особи на два кроки, він витяг з кишені годинник маркіза де Ла-Моля і показав його з багатозначною міною.

— Ідіть вслід за мною на віддалі, — сказав герцог, не дивлячись на нього.

Відійшовши на чверть льє, герцог раптом зайшов у маленьку кав’ярню. В одній з кімнат цієї мізерної корчми Жульєн мав честь переказати герцогові напам’ять усі свої чотири сторінки. Коли він закінчив, йому сказали:

— Повторіть усе спочатку і говоріть повільніше.

Герцог щось записав.

— Ідіть пішки до дальшої поштової станції. Залишіть тут вашу коляску й ваші речі. Доберіться до Страсбурга, як уже зможете, і двадцять другого числа (а це було десяте) будьте о пів на першу в цій самій кав’ярні. Звідси вийдіть через півгодини. Мовчіть!

Це було все, що почув Жульєн. Але цього було досить, щоб його охопило найпалкіше захоплення. «Ось як, — подумав він, — треба вести справи. Що сказав би цей великий державний муж, якби почув три дні тому отих нестримних базік?»

Жульєн витратив два дні на те, щоб добратись до Страсбурга, де, як йому здавалось, робити було зовсім нічого. Він їхав кружною дорогою і зробив чималий гак. «Якщо цей чортів абат Кастанед мене впізнав, — то він не з таких, щоб загубити мій слід... А з якою насолодою він насміявся б із мене й провалив би мою місію!»

Абат Кастанед, начальник конгрегаційної поліції по всьому північному кордону, на щастя, не впізнав його. А страсбурзькі єзуїти, хоч які вони були пильні, й не подумали стежити за Жульєном, що з орденом на грудях, у синьому сюртуку мав вигляд молодого військового, який дбає виключно про власну персону.

XXIV. СТРАСБУРГ

Сліпа пристрасть! Ти вмієш страждати з усією

силою і енергією кохання. Тільки його принадні

втіхи, його солодкі радощі тобі чужі. Дивлячись,