Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

— Е, любий мій, — сказав він по дорозі до Страсбурга, — що це з вами? Ви програли всі гроші чи закохались у якусь актрису?

Росіяни копіюють французькі звичаї, але завжди з запізненням років на п’ятдесят. Тепер вони наслідують вік Людовіка XV.

Від цих жартів з приводу кохання сльози зросили очі Жульєна. «А чому б мені не порадитися з цим милим юнаком?» — подумав він раптом.

— Ох, друже мій, ви вгадали, — сказав він князеві, — я справді зараз дуже закоханий, гірше — нещасливо. Одна чарівна жінка з сусіднього містечка кохала мене палко три дні, а потім покинула, і ця зрада вбиває мене.

Він змалював князеві вчинки й вдачу Матильди, змінивши її ім’я.

— Можете не продовжувати, — сказав Коразов. — Щоб ви довіряли своєму лікареві, я сам закінчу ваше оповідання. Чоловік цієї молодої дами — дуже багата людина або, можливо, вона сама належить до вищої місцевої аристократії. Їй, очевидно, є чим пишатися.

Жульєн мовчки кивнув головою; в нього не вистачало мужності говорити.

— Прекрасно, — сказав князь, — ось вам три рецепти гірких ліків, які ви негайно почнете вживати: по-перше, ви будете щодня бачитися з пані... як її звуть?

— Пані де Дюбуа.

— Оце ім’я! — сказав князь і зареготав. — Але пробачте, ви його, певно, обожнюєте. Так ось, треба щодня бачити пані де Дюбуа, але в жодному разі не показуйте їй, що ви холодні чи ображені: пам’ятайте основне правило нашого часу: завжди будьте повною протилежністю тому, чого від вас чекають. Будьте точно таким, яким ви були за тиждень до того, як вона вас ощасливила своєю прихильністю.

— Ах, тоді я був зовсім спокійний, — вигукнув Жульєн у розпачі, — мені здавалося, що я просто жалів її!

— Метелик обпікається на свічці, — провадив далі князь, — порівняння старе, як світ! Отже, по-перше, ви зустрічатиметесь з нею щодня. По-друге, ви упадатимете за якоюсь жінкою з її товариства, не виявляючи палкого кохання, розумієте? Не приховую від вас, що це дуже важка роль: ви гратимете комедію, але якщо розгадають, що це комедія, ви пропали.

— Вона така розумна, а я такий бовдур! Ні, я пропав, — сумно сказав Жульєн.

— Ні, ви просто дужче закохані, ніж я думав. Пані де Дюбуа зайнята виключно своєю власною особою, як і всі жінки, яких провидіння наділило надто високим походженням або величезним багатством. Вона дивиться не на вас, а на себе, отже, вона вас не знає. Під час двох чи трьох поривів кохання, яке вона сама в собі роздувала палкою уявою, вона бачила у вас героя своїх мрій, а зовсім не те, чим ви є насправді... Та, сто чортів, це ж азбука, любий Сорелю! Невже ви такий наївний! Чекайте! Зайдімо до цієї крамниці, ось чарівна чорна краватка, можна подумати, що вона від самого Джона Андерсона з Берлінгтон-стріт! Візьміть її, будь ласка, і закиньте якомога далі цю жахливу чорну мотузку, що теліпається у вас на шиї.

Тепер скажіть, — вів далі князь, коли вони вийшли з найкращої галантерейної крамниці в Страсбурзі, — яке товариство пані де Дюбуа? Боже, і що за ім’я! Не гнівайтесь, любий Сорелю, я просто не можу... До кого ж ви будете залицятися?

— До найдоброчеснішої жінки, дочки панчішного комерсанта, страшенно багатого. В неї найчудовіші у світі очі, вони мені дуже подобаються. Тут вона, безперечно, посідає перше місце в товаристві, але, незважаючи на своє становище, червоніє й розгублюється, коли хто-небудь згадає про торгівлю й крамниці. Бо, на лихо, її батько був одним з найвідоміших у Страсбурзі комерсантів.

— Отже, коли зайде мова про шахрайство, — сказав князь, усміхаючись, — ви можете бути певні, що ваша красуня матиме на думці себе, а не вас. Це її дивацтво просто божественне й дуже вам корисне, воно не дасть вам ні на хвилину розгубитися від погляду її прекрасних очей. Успіх забезпечений.

Жульєн мав на думці вдову маршала де Фервак, яка часто бувала в палаці де Ла-Моль. Це була красуня-іноземка, що одружилася з маршалом за рік до його смерті. В неї, здавалося, не було іншої мети в житті, як примусити всіх забути, що вона — дочка промисловця, і для того, щоб створити собі певне становище, завоювати авторитет у Парижі, вона вирішила очолити жінок, що проповідували доброчесність.

Жульєн щиро захоплювався князем: чого б він не дав за те, щоб мати всі його дивні риси! Розмова двох друзів затяглася до безконечності. Коразов був надзвичайно задоволений, ніколи ще ні один француз не слухав його так уважно. «Нарешті, — захоплено думав він, — я добився того, що мої вчителі слухають мої повчання!»

— Отже, ми домовились, — повторював він Жульєнові десятий раз, — не виявляти й найменшого натяку на пристрасть, розмовляючи в присутності пані де Дюбуа з молодою красунею, дочкою панчішного фабриканта з Страсбурга. Навпаки, в листах до неї — палка пристрасть. Для доброчесної жінки немає більшої насолоди, як читати гарно написаного любовного листа; це для неї хвилина перепочинку. Тут їй не доводиться прикидатись, вона може дозволити собі слухати голос свого серця. Отже, пишіть двічі на день.