Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

— Духовенство сильніше за вас, — вів далі кардинал, підвищуючи голос. — Всі кроки, які ви робите в напрямку основної мети — створити у Франції озброєну партію, — ми вже робили.

Тут він навів факти. Хто дав вісімдесят тисяч рушниць у Вандеї? І так далі, і таке інше.

— Поки духовенство не одержить назад своїх лісів, воно нічого не зможе зробити. Якщо почнеться війна, міністр фінансів накаже своїм агентам виплачувати гроші тільки парафіяльним священикам. По суті, Франція невіруюча країна, і вона любить воювати. Хто б не розпочав війну, він буде дуже популярним, бо воювати — це значить примусити єзуїтів пухнути з голоду, як каже чернь, воювати — це значить врятувати гордих французів від загрози іноземної інтервенції.

Кардинала слухали прихильно...

— Треба було б іще, — промовляв він далі, — щоб пан де Нерваль залишив міністерство, бо його ім’я дратує народ.

При цих словах усі посхоплювалися і заговорили всі разом.

«Зараз мене знов попросять вийти», — подумав Жульєн. Але навіть сам обачливий голова забув про його існування й присутність.

Всі обернулись до людини, яку Жульєн одразу впізнав; це був пан де Нерваль, прем’єр-міністр; Жульєн бачив його на балу в герцога де Ретца.

Сум’яття досягло апогею, як пишуть газети про дебати в парламенті. Минуло добрих чверть години, перш ніж відновилася відносна тиша.

І тоді підвівся пан де Нерваль й почав промову апостольським тоном:

— Я не буду запевняти вас, — сказав він якимсь незвичайним голосом, — що я зовсім не дорожу посадою міністра. Мені вказують панове, що моє ім’я начебто збільшує сили якобінців, відштовхуючи від нас багатьох поміркованих. Отже, я охоче пішов би, але шляхи Господні відомі небагатьом. А на мене, — додав він, пильно дивлячись на кардинала, — покладена певна місія. Господь сказав мені: або ти покладеш голову на ешафот, або відновиш монархію у Франції і зведеш парламент на те місце, яке він займав при Людовіку XV. І я це зроблю, панове.

Він замовк і сів. Запанувала глибока тиша.

«Чудовий актор!» — подумав Жульєн. Він помилявся, бо, як звичайно, приписував людям більше розуму, ніж у них було насправді. Пан де Нерваль, схвильований жвавою дискусією і особливо щирістю ораторів, що виступали, в цю хвилину вірив у свою місію. Ця людина при всій своїй сміливості була позбавлена здорового глузду.

Серед тиші, що настала після пишної фрази «Я це зроблю», годинник пробив дванадцяту годину. Жульєнові здалося, що в бої годинника було щось поважне й лиховісне. Він був схвильований.

Дискусія скоро розгорілася ще з більшою силою і, основне, з неймовірною одвертістю. «Ці люди кінець кінцем мене отруять, — часом спадало на думку Жульєнові. — Як це вони наважуються говорити про таке перед плебеєм?»

Пробило й другу годину, а дискусія все ще тривала. Господар будинку давно спав; пан де Ла-Моль був змушений подзвонити, щоб подали нові свічки. Пан де Нерваль, міністр, пішов, коли вже була за чверть третя; перед тим він кілька разів уважно придивлявся до Жульєнового обличчя, що відбивалося в дзеркалі, недалеко від нього.

Коли він вийшов, усі начебто відчули полегшення.

Поки слуги міняли свічки, чоловік у жилетах сказав тихенько своєму сусідові:

— Бог його знає, що цей пан наговорить королеві. Він може поставити нас у смішне становище й зіпсувати всю справу. Треба прямо сказати — це з його боку зарозумілість, навіть просто нахабство, що він з’явився сюди. Він тут бував раніше, до того як став міністром. Але посада все змінює, зв’язує людину, яка мусить жертвувати своїми інтересами, і він повинен був би це розуміти.

Як тільки вийшов міністр, наполеонівський генерал заплющив очі. Потім заговорив про своє здоров’я, про рани, глянув на годинника і вийшов.