Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

— Як? Навіть об’яви?

— Цілком точно, не пропускаючи жодного слова.

— Ви даєте мені слово честі? — з раптовою серйозністю спитав маркіз.

— Так, пане, і хіба тільки страх не додержати його міг би затьмарити мою пам’ять.

— Справа в тому, що я забув спитати вас про це вчора. Я не вимагаю від вас клятви — ніколи не повторювати того, що ви почуєте: я надто добре знаю вас, щоб образити вас таким припущенням. Я за вас поручився. Ви поїдете зі мною в один будинок, де зберуться дванадцять чоловік: ви точно записуватимете все, що казатиме кожен з них. Не турбуйтеся, це буде не пуста балаканина, говоритимуть усі по черзі, хоч не скажу, щоб дуже доладно, — додав маркіз, знов переходячи на властивий йому тон лукавої жартівливості. — Поки ми говоритимемо, ви спишете сторінок з двадцять; потім ми повернемося сюди й зведемо ці двадцять сторінок до чотирьох. Завтра вранці ви перекажете мені ці чотири сторінки замість цілого номера «Тижневика». Після цього ви негайно вирушите. Ви поїдете на поштових і удаватимете юнака, що мандрує заради розваги. Ваше завдання полягатиме в тому, щоб вас ніхто не помічав. Ви прибудете до одної значної особи; там вам треба буде поводитися іще з більшою обачністю. Йдеться про те, щоб обдурити всіх, хто оточує цю особу, бо серед її секретарів і слуг є люди, підкуплені нашими ворогами; вони підстерігають наших посланців, щоб їх перехопити. У вас буде при собі рекомендаційний лист, але він не матиме ніякого значення.

У ту мить, як на вас гляне його ясновельможність, ви витягнете з кишені мого годинника, якого я вам дам на час мандрівки. Щоб з цим покінчити, візьміть його зараз, а мені дайте ваш.

Герцог сам зволить записати під вашу диктовку чотири сторінки, які ви вивчите напам’ять.

Тільки після цього, але ніяк не раніше, — зауважте собі це! — ви можете, якщо його ясновельможність вас запитає, розповісти про засідання, на якому ви сьогодні будете присутні.

У дорозі вам не доведеться нудьгувати, бо між Парижем і резиденцією міністра знайдеться чимало людей, які вважатимуть за щастя пристрелити пана абата Сореля. В такому разі його місії кінець, і справа наша, очевидно, дуже затягнеться; бо, любий мій, як же ми зможемо дізнатися про вашу смерть? Адже ваша старанність не може зайти так далеко, щоб самому повідомити нас про це!

А тепер ідіть і купіть собі костюм, — вів далі маркіз, знов переходячи на поважний тон. — Вдягніться так, як було модно років зо два тому. Треба, щоб сьогодні ввечері ви мали вигляд людини, що не дбає про свою зовнішність. У дорозі, навпаки, ви мусите бути таким, як звичайно. Ви здивовані, ваша підозріливість вам щось підказує? Так, друже мій, одна з поважних осіб, яка перед вами висловлюватиме свої міркування, цілком здатна надіслати декому відомості, на підставі яких вас можуть почастувати принаймні опіумом у готелі, де ви замовите собі вечерю.

— Краще вже дати зайвих тридцять льє гаку, ніж їхати прямою дорогою. Йдеться, я гадаю, про Рим...

Маркіз набрав такого погордливого й невдоволеного виразу обличчя, якого Жульєн не помічав у нього з часу церемонії у Бре-ле-О.

— Про це ви дізнаєтесь, пане, коли я вважатиму за потрібне вам сказати. Я не люблю запитань.

— Я не мав на думці запитувати! — палко вигукнув Жульєн. — Присягаюсь, пане, я тільки думав уголос; я шукав у своїй уяві найнебезпечнішого шляху.

— Так, очевидно, ваші думки справді витають десь далеко. Ніколи не забувайте, що посланець, та ще й такий молодий, як ви, не повинен справляти враження людини, яка домагається чужої довіри.

Жульєн був глибоко пригнічений. Він справді дав маху. Його самолюбство шукало виправдання й не знаходило його.

— Зрозумійте ж, — додав пан де Ла-Моль, — що, втнувши якусь дурницю, людина посилається на те, що мала найкращі наміри.

За годину Жульєн стояв у передпокої маркіза. Він мав вигляд незначного службовця: у старомодному костюмі, з краваткою сумнівної свіжості, і в усій його постаті було щось принизливе.

Побачивши його, маркіз розреготався, і тільки тоді Жульєн відчув себе виправданим.

«Якщо й цей хлопець зрадить, — подумав пан де Ла-Моль, — на кого ж тоді звіритись? Адже, коли дієш, треба ж на когось покладатися. У мого сина і його пишних, шляхетних друзів хоробрості й відданості вистачило б на сто тисяч чоловік, якби довелось битися, вони б загинули біля підніжжя трону; вони вміють усе... крім того, що потрібне в дану мить. Хай мене чорт візьме, якщо хоч один з них може вивчити напам’ять чотири сторінки й проїхати сто льє так, щоб його не вистежили. Норбер зуміє піти на смерть, як його предки, але на це здатний і кожний рекрут... »