Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Матильда теж підійшла слідом за матір’ю, дуже задоволена, що розбилась ця синя ваза, яка здавалась їй надзвичайно потворною. Жульєн мовчав, і не помітно було, щоб він особливо збентежився. Мадемуазель де Ла-Моль стояла зовсім близько від нього.

— Ця ваза, — сказав він їй, — розбита, знищена навіки. Те саме спіткало й одне почуття, що колись панувало в моєму серці. Я прошу вас пробачити мені всі ті безумства, на які воно мене штовхнуло. — І він вийшов.

— Справді, можна подумати, — сказала пані де Ла-Моль, коли він вийшов, — що цей пан Сорель гордий і задоволений з того, що він тут накоїв!

Ці слова вразили Матильду в саме серце. «Правда, — подумала вона, — матуся слушно вгадала: дійсно, це те, що він зараз почуває». І враз де й ділася вся її радість, яку вона відчувала після вчорашньої сцени. «Ну що ж, — міркувала вона з удаваною байдужістю, — це буде мені доброю наукою; моя помилка жахлива, принизлива, але після цього мені вистачить розважливості на все життя».

«Ох, якби ж те, що я сказав, та було правдою! — думав Жульєн. — Чому кохання до цієї навіженої мучить мене й досі?»

А кохання його не лише не згасло, як він сподівався, а розгоралося все дужче. «Вона божевільна, це так, — думав він, — але хіба вона від цього менш приваблива? Хіба є у світі вродливіша дівчина? Все, що тільки є найвитонченішого, все, що може дати найчарівнішого найвища цивілізація, — поєднується в особі мадемуазель де Ла-Моль». Спогади про минуле щастя знов опали Жульєна і швидко знищили все, що з відчайдушним зусиллям будував розум.

Розум марно бореться проти таких спогадів; його суворі зусилля тільки збільшують їхні чари.

Через добу після того, як була розбита старовинна японська ваза, Жульєн справді був навнещаснішою людиною у світі.

XXI. СЕКРЕТНА НОТА

Бо все те, про що я розповідаю вам,

я бачив на власні очі. І якщо зір

мій міг обманути мене, то, в

усякому разі, я не обманюю вас,

розповідаючи про те, що бачив.

Лист до автора

Маркіз покликав Жюльєна до себе. Пан де Ла-Моль, здавалося, помолодшав, очі його блищали.

— Поговорімо про вашу пам’ять, — сказав він Жульєнові, — кажуть, вона у вас надзвичайна! Чи могли б ви вивчити напам’ять чотири сторінки, вирушити в Лондон і переказати їх там? Але не змінюючи жодного слова!

Маркіз роздратовано бгав у руках свіжий номер «Тижневика», марно намагаючись приховати незвичайну серйозність, якої Жульєн ніколи в нього не помічав, навіть коли йшлося про його позов з абатом Фрілером.

Жульєн уже був досить досвідчений і розумів, що він має удати, ніби цілком довіряє легкому тонові, яким хотіли його обманути.

— Мабуть, цей номер «Тижневика» не дуже цікавий, але, з дозволу пана маркіза, завтра вранці я матиму честь проказати всю газету напам’ять.