Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Проникнути з саду в будинок було не так просто. Жульєнові вдалося зламати двері, що вели в льох. Діставшись до своєї кімнати, він, намагаючись не шуміти, зламав замок і в своїх дверях, бо, поспішаючи, залишив у кімнаті, яку недавно покинув, ключа, що був у кишені його костюма. «Хоч би вона здогадалася сховати ці тлінні останки», — подумав він.

Нарешті втома перемогла його буйне щастя, і на світанку він запав у глибокий сон.

Дзвоник до сніданку ледве збудив його; він спустився в їдальню. Незабаром увійшла Матильда. Гордий Жульєн зазнав хвилину великого щастя, коли побачив, як сяяли коханням очі цієї красуні, оточеної таким поклонінням; але незабаром її необережність злякала його.

Під тим приводам, ніби вона не встигла зробити як слід зачіску, Матильда зашпилила своє волосся так, що Жульєн міг з першого погляду помітити, яку велику жертву вона принесла йому, відрізавши вночі велике пасмо. Якби що-небудь взагалі могло спотворити таку красуню, Матильда домоглася б цього: з правого боку голови чудове попелясто-біляве волосся було відрізане на півдюйма від шкіри.

За сніданком уся Матильдина поведінка відповідала цій її необережній витівці. Можна було подумати, що вона вирішила перед усім світом виявити своє шалене кохання до Жульєна. На щастя, в цей день пан де Ла-Моль з маркізою були дуже заклопотані майбутнім нагородженням блакитною стрічкою, при якому був обійдений пан де Шон. У кінці сніданку Матильда, розмовляючи з Жульєном, назвала його «мій володар». Він аж спалахнув від зніяковіння.

Було це випадково, чи про це подбала пані де Ла-Моль, але Матильда цілий день ні на хвилину не залишалась сама.

Увечері, проходячи з їдальні у вітальню, вона все-таки вибрала хвилину, щоб сказати Жульєнові:

— Всі мої плани порушуються. Не думайте, що це відмова з мого боку: мама щойно вирішила, що в моїй кімнаті буде спати одна з у покоївок.

День минув з блискавичною швидкістю. Жульєн не тямив себе від щастя. На другий день о сьомій годині ранку він уже був у бібліотеці, сподіваючись, що мадемуазель де Ла-Моль зайде туди; він написав їй довжелезного листа.

Побачив він її тільки через кілька годин, за сніданком. Цього разу вона зачесалася дуже старанно; з надзвичайною майстерністю сховане було вистрижене місце. Раз чи два глянула вона на Жульєна, але погляд її був ввічливий і спокійний, і на думку не могло спасти, що вона здатна звернутися до нього «мій володарю».

Від подиву Жульєнові перехопило дух... Матильда вже починала каятись у тому, що зробила для нього.

Добре поміркувавши, вона вирішила, що цей хлопець, якщо й не зовсім звичайний, то в усякому разі й не досить видатний для того, щоб заради нього чинити всі ці безумства. Загалом, вона вже не думала про кохання. Їй сьогодні набридло кохати.

Щодо Жульєна, то його серце калатало, як у шістнадцятирічного хлопчака. Жахливі сумніви, подив, розпач охоплювали його протягом сніданку, що здався йому нескінченним.

Як тільки з’явилася можливість вийти з-за столу, не порушуючи пристойності, він кинувся у стайню, сам осідлав коня й поскакав галопом; він боявся зганьбити себе, виявивши слабодухість. «Треба вбити серце фізичною втомою, — казав він собі, скачучи Медонським лісом. — Що я зробив, що сказав, щоб заслужити такої неласки?

Сьогодні нічого не робити, нічого не говорити, — думав він, повертаючись додому, — бути таким самим мерцем фізично, яким я почуваю себе в душі. Жульєн неживий, це тільки труп його ще здригається».

XX. ЯПОНСЬКА ВАЗА

Серце його спочатку ще не розуміє всієї глибини

нещастя. Він скоріше збентежений, ніж

схвильований. Але в міру того як до нього повертається

розум, він осягає всю глибину свого горя.