Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Ставши подругою такого чоловіка, як Жульєн, якому не вистачає багатства, — а воно є в мене, — я завжди привертатиму увагу, я не пройду крізь життя непомітно. Замість того щоб завжди боятися революції, як мої кузини, що з страху перед народом не наважуються вилаяти кучера, коли він їх погано везе, — я буду, напевно, відігравати роль, і значну роль, бо в чоловіка, якого оберу, сильний характер і безмежне честолюбство. Чого йому бракує? Друзів? Грошей? Я дам йому те й те».

Але, міркуючи так, вона все ще уявляла собі Жульєна як якусь нижчу істоту, що її можна на своє бажання примусити любити чи не любити.

XIX. КОМІЧНА ОПЕРА

О, how this spring of love resembleth.

The uncertain glory of an April day;

Which now shows all the beauty of the sun

And by, and by a cloud takes all away!

Shakespeare[33]

Поринувши в думки про майбутнє і про ту визначну роль, яку вона сподівалась відіграти, Матильда скоро почала не без жалю згадувати про суперечки, що виникали в них з Жульєном на сухі метафізичні теми. А часом, стомившись від високих думок, вона з сумом пригадувала хвилини щастя, пережиті з ним. Ці спогади викликали в неї каяття, і воно іноді жорстоко мучило її.

«Якщо вже піддаватися слабості, — казала вона собі, — то така дівчина, як я, може забути свій обов’язок тільки заради справді гідної людини; адже ніхто не може сказати, що мене звабили гарні вуса або вміння їздити верхи; навпаки, я захопилась його глибокими міркуваннями про майбутнє Франції, його думками про те, які схожі можуть бути події, що, мабуть, скоро вибухнуть у нас, на англійську революцію тисяча шістсот вісімдесят восьмого року. Так, я була зваблена, — відповідала вона на свої докори сумління, — я — слаба жінка, але принаймні я не попалась на принаду зовнішніх якостей, мов якась лялька.

Якщо буде революція, чому б Жульєнові не зіграти роль Ролана, а мені — пані Ролан? Мені більше подобається її роль, ніж роль мадам де Сталь: аморальна поведінка в нашу епоху була б великою перешкодою. Звичайно, нікому не доведеться дорікати мені вдруге за слабість: я згоріла б від сорому».

Треба визнати, що Матильдині мрії не завжди були настільки серйозні.

Іноді, поглядаючи крадькома на Жульєна, вона знаходила чарівну грацію в кожному його русі.

«Тепер, без сумніву, в нього не лишилося найменшої думки, ніби він має щодо мене якісь права. Про це свідчить той вираз страждання й глибокої любові, з яким він сказав мені ті слова кохання тиждень тому. Треба визнати, що з мого боку було досить безглуздо розсердитись на слова, в яких відчувалося стільки поваги, стільки пристрасті. Хіба я не його дружина? Це ж було цілком природно, що він так сказав, і, щиро кажучи, він був дуже милий. Жульєн все ще кохає мене, навіть після цих безконечних розмов, коли я безжально розповідала йому про свої навіяні нудьгою почуття до отих світських жевжиків, до яких він мене ревнує. Ах, коли б він знав, як мало вони для мене важать! Якими безбарвними й схожими один на одного здаються вони мені порівняно з ним!»

Міркуючи так і вдаючи, ніби вона зосереджено працює, — щоб не розмовляти з матір’ю, яка не зводила з неї очей, — Матильда креслила олівцем на аркушику свого альбома. З подивом і захопленням помітила вона, що один з накреслених профілів був дуже схожий на Жульєнів. «Це голос провидіння! Ось одне з чудес кохання, — скрикнула вона в захваті, — зовсім не думаючи про це, я намалювала його портрет».

Вона побігла до себе в кімнату, замкнулась і з надзвичайною старанністю почала й справді малювати Жульєнів портрет, але їй не щастило: випадково накреслений профіль був більше схожий. Матильда була щаслива, вона бачила в цьому незаперечний доказ глибокого кохання.

Вона залишила альбом тільки увечері, коли маркіза покликала її, щоб їхати в Італійську оперу. Матильда думала тільки про те, як би побачити Жульєна й умовити матір, щоб вона запросила його в ложу.

Він не з’являвся. В ложі зібралися тільки нудні завсідники. Протягом першої дії Матильда пристрасно мріяла про коханого. Але в другій дії одна любовна арія, — мелодія ця справді була гідна Чімарози, — вразила її в саме серце. Героїня опери співала: «Треба покарати мене за надмірне кохання до нього, я занадто його люблю».

І з тієї хвилини, коли Матильда почула цю божественну арію, для неї все зникло. З нею розмовляли, вона не відповідала; мати робила їй зауваження, але вона ледве могла змусити себе глянути на неї. Вона була ніби в екстазі, всі почуття її були такі збуджені, що це можна було порівняти тільки з несамовитими спалахами пристрасті останніми днями, які опановували Жульєна. Їй здавалося, що слова героїні стосуються саме її, і дивна, божественна мелодія заповнювала всі ті хвилини, коли вона не думала про Жульєна. Завдяки любові до музики, вона цього вечора стала такою, якою завжди бувала пані де Реналь, коли думала про Жульєна. Любов без пристрасті, напевне, розумніша, ніж справжнє кохання, але в неї бувають лише рідкі хвилини самозабуття. Вона занадто розважлива, завжди аналізує себе і не тільки не дає блукати думкам, а й сама виникає не інакше, як з думок.

Повернувшись додому, Матильда, не слухаючи материних умовлянь, сказала, що нездужає, і до пізньої ночі просиділа у своїй кімнаті біля рояля, награючи цю мелодію. Вона раз у раз наспівувала славетну арію, що так зачарувала її: