Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

І вона признається мені в цьому!

Розповідає найменші деталі! В її

прекрасних очах, що дивляться на

мене, відбивається кохання, яке

вона відчула до іншого!

Шиллер

Мадемуазель де Ла-Моль у захопленні думала тільки про ту чудову хвилину, коли її мало не вбили. Вона доходила до того, що казала собі: «Він гідний бути моїм володарем, бо готовий був мене вбити. Скільки вродливих світських юнаків довелося б скласти докупи, щоб домогтися такого вибуху пристрасті!

Треба визнати, він був дуже гарний тієї миті, коли став на стілець, щоб повісити на місце шпагу в такому ж мальовничому положенні, якого їй надав декоратор. Зрештою, я не така вже божевільна, що закохалася у нього».

Якби в цю мить знайшовся якийсь пристойний привід, щоб поновити їхні стосунки, вона радо його використала б. Жульєн, замкнувшись у своїй кімнаті, поринув у найбільший розпач. У своєму безумстві він уже думав піти й кинутись їй до ніг. Якби, замість ховатися у себе, він пішов поблукати в саду чи по кімнатах палацу, можливо, трапилась би така нагода і за одну мить його найглибший розпач змінило б найвище щастя.

Але та сама завбачливість, за відсутність якої ми докоряємо йому, унеможливила б той чудовий жест, коли він схопив шпагу, а це ж і зробило його принадним в очах мадемуазель де Ла-Моль. Ця сприятлива для Жульєна Матильдина примха тривала цілий день, — вона в найчарівніших барвах уявляла собі короткі хвилини їхнього кохання й шкодувала за ними.

«Справді, — думала вона, — моя пристрасть до цього бідолашного юнака тривала, як могло йому здатися, тільки від першої години ночі, коли він піднявся по драбині з повною кишенею пістолетів, і до восьмої години ранку. Вже через чверть години, коли ми слухали месу в церкві Сент-Валер, я почала думати, що він спробує страхом тримати мене в руках».

Після обіду мадемуазель де Ла-Моль не тільки не уникала Жульєна, а сама повела з ним розмову і дала йому зрозуміти, що вона не має нічого проти того, щоб він пішов за нею в сад. Він скорився. Тільки цього випробування йому й бракувало! Матильда несвідомо піддавалася коханню, що вабило її до нього. Вона почувала надзвичайну насолоду, ідучи поруч з ним, і зацікавлено придивлялась до його рук, які сьогодні вранці схопили шпагу, щоб убити її.

Однак після цієї події, після всього, що сталося між ними, вони вже не могли розмовляти, як раніше.

Поволі Матильда почала довірливо розповідати йому про свої любовні переживання. Ця розмова давала їй дивну насолоду, і вона дійшла до того, що розповіла йому про своє короткочасне захоплення паном де Круазнуа, паном де Кейлюсом.

— Як? І паном де Кейлюсом теж? — вигукнув Жульєн, і в цих словах виявились усі гіркі ревнощі покинутого кохання. Матильда так і зрозуміла це і зовсім не образилась.

Вона й далі мучила Жульєна, докладно розповідаючи йому про свої колишні почуття, і це виходило в неї цілком щиро й правдиво. Він з болем бачив, що вона змальовує те, що справді постає в її уяві. Розповідаючи все це, вона ніби робить несподівані відкриття у власному серці.

Він зазнав найстрашніших мук ревнощів.

Підозрівати, що вашого суперника люблять, дуже тяжко, але чути, як кохана жінка докладно розповідає про свою любов до іншого, — це справді нестерпні муки,

О, як жорстоко була тепер покарана гордість Жульєна, що ставив себе вище від усіх Кейлюсів і Круазнуа! З яким глибоким душевним болем перебільшував він тепер їхні найменші переваги! Як палко й щиро зневажав він себе!

Матильда здавалася йому чарівною, ніякими словами не можна передати його захвату. Ідучи поруч з нею, він крадькома дивився на її руки, плечі й постать королеви і був готовий кинутись їй до ніг у любовному розпачі й крикнути: «Зглянься!»