Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

А може, просто через жіночу соромливість вона тепер гірко розкаюється, що допустилася такого непоправного вчинку». Жульєн вірив, що був першим її коханцем.

«Однак, — казав він собі через кілька хвилин, — треба визнати, що в її поведінці немає ні простоти, ні щирості, ні ніжності. Ніколи я не бачив її більш погордливою. Невже вона зневажає мене? На неї це схоже: вона здатна, згадавши про моє низьке походження, картати себе за свій вчинок».

Тим часом як Жульєн, засліплений всілякими химерними уявленнями, запозиченими з книжок і з своїх вер’єрських спогадів, мріяв про ніжну коханку, що забуває саму себе, ощаслививши коханого, обурена пиха Матильди повставала проти нього.

Вона вже два місяці не знала нудьги, а тому й не боялась її, і таким чином Жульєн, зовсім не підозрюючи цього, втратив найбільшу свою перевагу.

«Отже, у мене з’явився тепер цей володар, — казала сама собі мадемуазель де Ла-Моль, охоплена найпохмурішим сумом. — Хай навіть він і сповнений благородства, але якщо я чимось ображу його гонор, він помститься мені, він розкаже всім про наші стосунки».

Таке вже лихо нашого віку: навіть найодчайдушніші безумства не виліковують від нудьги. Жульєн був першою любов’ю Матильди, але тоді, як подібна життєва подія надає ніжних ілюзій навіть найсухішим серцям, дівчина поринула в найгіркіші міркування.

«Він має наді мною безмежну владу, бо тримає мене в руках страхом і може мене жорстоко покарати, якщо я виведу його з терпіння». Саме ця думка могла штовхнути

Матильду на те, щоб образити Жульєна, бо сміливість була головною рисою її вдачі. Ніщо не могло так оживити її і вилікувати від постійних нападів нудьги, як думка про те, що вона ставить на карту усе своє життя.

На третій день, бачачи, що мадемуазель де Ла-Моль не хоче дивитися на нього, Жульєн наважився, явно всупереч її бажанню, піти за нею після обіду в більярдну.

— Ви, очевидно, гадаєте, пане, що набули безмежних прав на мене, — вимовила вона, ледве стримуючись від люті, — бо хочете говорити зі мною всупереч моїй дуже ясно виявленій волі. Чи знаєте ви, що ніхто у світі не зважувався ще на таке зухвальство?

Не можна собі уявити нічого смішнішого, ніж діалог цих двох коханців; самі не усвідомлюючи того, вони пройнялися найпалкішою зненавистю одне до одного. Обоє не відзначалися терплячістю, в той же час обоє звикли поводитись ввічливо, а тому через кілька хвилин вони заявили одне одному, що все між ними скінчено.

— Клянуся вам зберегти вічну таємницю, — сказав Жульєн, — я б ще додав, що ніколи не сказав би вам ані слова, якби ця раптова зміна не пошкодила вашій репутації. — Він шанобливо вклонився і вийшов.

Досі Жульєн без особливих зусиль робив те, що вважав за свій обов’язок. Йому й на думку не спадало, що він насправді закохався в мадемуазель де Ла-Моль. Безперечно, він не кохав її три дні тому, коли його сховали в шафі червоного дерева. Але все раптом змінилося в його душі, відколи він побачив, що вони навіки посварилися.

Безжалісна пам’ять почала малювати йому найменші подробиці тієї ночі, яка насправді залишила його зовсім холодним.

Через день після їхньої розмови і розриву Жульєн мало не збожеволів, змушений признатися собі, що кохає мадемуазель де Ла-Моль.

Жахлива внутрішня боротьба піднялася в його душі після цього відкриття; всі почуття його були збурені.

Через два дні, замість того щоб гордо не помічати пана де Круазнуа, він ладен був кинутись йому на груди й розридатися.

Звикнувши до свого нещастя, Жульєн знайшов у собі силу виявити трохи здорового глузду й вирішив поїхати у Лангедок, запакував дорожню валізу й пішов на пошту.

Він мало не знепритомнів, коли почув у поштовій конторі, що в кареті, яка завтра вирушає в Тулузу, випадково є вільне місце. Залишивши його за собою, він повернувся в палац де Ла-Моль, щоб повідомити маркіза про свій від’їзд.

Пана де Ла-Моля не було вдома. Ні живий ні мертвий Жульєн пішов до бібліотеки, щоб почекати його. Що з ним сталося, коли він побачив там мадемуазель де Ла-Моль!