Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

«Вона збожеволіла», — думав Жульєн.

Пробило першу годину; але у вікнах графа Норбера ще світилося. Ніколи в житті Жульєн не відчував такого страху; зовсім утративши мужність, він бачив у всій цій справі самі тільки небезпеки.

Він пішов, приніс величезну драбину, почекав п’ять хвилин, щоб дати час Матильді змінити своє рішення, і о першій годині п’ять хвилин приставив драбину до вікна. Він піднімався тихенько з пістолетом у руці, дивуючись, що ніхто досі не нападає на нього. Коли він уже наблизився до вікна, воно безшумно відчинилося.

— А ось і ви, пане, я стежу за вами вже цілу годину, — сказала Матильда, явно хвилюючись.

Жульєн був збентежений, він зовсім не знав, як йому поводитись, і не почував ніякого кохання.

З ніяковості він вирішив, що треба бути сміливим, і спробував обняти Матидьду.

— Облиште! — сказала вона, відштовхнувши його.

Дуже задоволений тим, що йому дали відсіч, він поспішив роздивитись навколо себе. Місяць світив так яскраво, що тіні в кімнаті мадемуазель де Ла-Моль були дуже виразні. «Можливо, тут десь ховаються люди, а я їх не бачу», — подумав він.

— Що це у вас в боковій кишені? — спитала Матильда, радіючи, що знайшла тему для розмови. Вона нестерпно страждала. Скромність, соромливість, такі природні в порядної дівчини, тепер знову заговорили в ній, завдаючи їй страшної муки.

— У мене тут різна зброя, пістолети, — відповів Жульєн, теж дуже задоволений, що є про що говорити.

— Треба прибрати драбину, — сказала Матильда.

— Вона дуже велика і можна побити шибки у вікнах вітальні внизу або в антресолях.

— Шибок розбивати не слід, — сказала Матильда, марно намагаючись говорити невимушено. — Мені здається, ви могли б опустити драбину на мотузці, прив’язавши її до першого щабля. В мене тут завжди є запас мотузок.

«Оце так закохана дівчина! — подумав Жульєн. — Як вона насмілюється казати, що кохає! Ця розміркованість, всі ці заходи обачності досить ясно доводять, що я не переможець пана де Круазнуа, як я по-дурному гадав, а просто його наступник. Та, по суті, хіба не все одно? Хіба я кохаю її? Моя перемога над маркізом у тому, що йому було б дуже неприємно мати наступника, тим більше — в моїй особі. Як зарозуміло дивився він на мене вчора в кафе Тортоні, удаючи, ніби не бачить мене, і з яким лихим виразом нарешті кивнув мені, коли вже було незручно прикидатись?»

Жульєн тим часом прив’язав мотузку до першого щабля драбини і став потихеньку спускати її, перехилившись назовні через балкон і стараючись, щоб вона не зачепила вікон. «Ось добра нагода вбити мене, — подумав він, — якщо хто-небудь сховався в кімнаті Матильди». Але навколо панувала глибока тиша.

Драбина торкнулася землі. Жульєнові вдалося покласти її на клумбу екзотичних квітів, що росли вздовж стіни.

— Що скаже мама, коли побачить, як потолочені її чудові квіти? — сказала Матильда. — Викиньте мотузку, — додала вона спокійно. — Бо важко буде щось заперечити, коли помітять, що вона висить з вікна.

— А як моя вийти? — жартівливим тоном спитав Жульєн, наслідуючи ламану мову креолів (одна з покоївок у будинку була родом із Сан-Домінго).

— Ваша вийти через двері, — відповіла Матильда, в захопленні від цієї вигадки.

«Ах, цей юнак справді гідний мого кохання!» — подумала вона.