Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Тепер вона наважилася сама сказати, що кохає. Вона писала перша (яке жахливе слово!) людині, яка стояла на найнижчих щаблях суспільства.

Якби це стадо відомим, її чекала б довічна ганьба. Хто з жінок, що відвідують її матір, наважився б її захищати? Якими фразами вона могла б пом’якшити удар жахливої зневаги у світських салонах?

Адже навіть вимовити таке признання було б жахливо, але написати! «Є речі, про які не пишуть!» — вигукнув Наполеон, почувши про капітуляцію під Байленом. Саме Жульєн розповів їй про це, немов наперед даючи їй урок.

А втім, це було ніщо для Матильди: її тривожило інше. Забуваючи, яке це справить жахливе враження у вищому світі, яка незмивна ганьба й зневага загрожує їй, бо вона ображала свою касту, Матильда писала людині, зовсім не схожій на отих Круазнуа, де Люзів, де Кейлюсів.

Глибина, незбагненність Жульєнової вдачі могли б злякати навіть жінку, яка перебувала б із ним у звичайних стосунках, а вона збиралася зробити його своїм коханцем, можливо, — своїм володарем!

«Невідомо, які домагання з’являться в нього, якщо коли-небудь він матиме наді мною владу. Ну що ж, я скажу тоді, як Медея: «І що ж серед жахів таких мені лишилось? Я, я сама!»

Жульєн зовсім не поважає шляхетності крові, — думала вона. — Більше того, він, мабуть, не кохає мене!»

Нарешті ці жахливі вагання збудили її жіночу гордість. «Все повинно бути надзвичайним у долі такої дівчини, як я!» — скрикнула розгнівана Матильда. Гордість, вихована у ній з колиски, стала на захист доброчесності. Але саме тоді Жульєнів від’їзд прискорив хід подій.

(На щастя, такі характери трапляються дуже рідко).

Увечері, дуже пізно, Жульєнові спало на думку вдатися до хитрощів: він наказав віднести у швейцарську свою дорожню важку валізу і доручив це зробити лакеєві, що залицявся до покоївки мадемуазель де Ла-Моль. «Може, цей маневр нічого не дасть, — подумав він, — але, якщо він удасться, Матильда подумає, що я виїхав». Він заснув, дуже радий з цієї вигадки. Матильда не склепила очей цілу ніч.

Другого дня рано-вранці Жульєн вийшов з дому, не помічений ніким, але до восьмої години вернувся.

Як тільки він зайшов у бібліотеку, мадемуазель де Ла-Моль з’явилась у дверях. Він передав їй свою відповідь. Він подумав, що треба їй щось сказати, адже важко було вибрати зручнішу нагоду, але вона не захотіла слухати його і зникла. Жульєн був дуже радий цьому, бо не знав, що їй казати.

«Якщо все це не гра, наперед погоджена з графом Норбером, ясно, що мої сповнені холодності очі запалили примхливе кохання в цій знатній панночці. Я був би надто дурним, якби дозволив собі коли-небудь захопитися цією довготелесою білявою лялькою». Це міркування зробило його холоднішим і розважливішим, ніж будь-коли.

«У цьому бою, що зараз затівається, — додав він, — її дворянська гордість буде своєрідним пагорбом, військовою позицією між нею і мною. Ось тут і треба маневрувати. Я зробив дурницю, залишившись у Парижі; відкладаючи від’їзд, я принижую себе і наражаюсь на небезпеку, якщо все це гра. А чим би я ризикував, якби виїхав? Я б насміявся з них, якщо вони сміються з мене. А коли її почуття до мене щире, воно б зросло стократ».

Лист мадемуазель де Ла-Моль так потішив Жульєнове марнославство, що хоч він і посміювався з того, що з ним трапилось, та все ж у захваті забув серйозно обміркувати, яким доречним був би його від’їзд.

На нещастя, він був надзвичайно чутливий до власних помилок. Цього разу він так засмутився, що вже майже не думав про надзвичайну перемогу, яка передувала цій маленькій невдачі, коли раптом десь о дев’ятій годині мадемуазель де Ла-Моль знову з’явилась у дверях бібліотеки, кинула йому листа і зникла.

«Це, здається, буде роман у листах, — сказав він, підіймаючи її цидулку. — Противник зробив фальшивий хід, я повинен виявити холодність і доброчесність».

Від нього вимагали рішучої відповіді з такою погордою, що він тільки нишком засміявся. Він дозволив собі приємність пустотливо розводитися на двох сторінках про тих осіб, що, на його думку, хотіли з нього поглузувати, і закінчив листа, повідомляючи в жартівливих виразах, що виїжджає завтра вранці.

Написавши, він подумав: «Передам його їй у саду». Він вийшов у сад і глянув на вікно спальні мадемуазель де Ла-Моль.

Вона була на другому поверсі, поруч з апартаментами маркізи, але під ними були великі антресолі.