Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

XII. НЕВЖЕ ВІН ДАНТОН?

Жадоба тривожних почуттів — така була вдача

прекрасної Маргарити де Валуа, моєї тітки, яка

незабаром одружилася з королем Наваррським,

що тепер царює у Франції під іменем Генріха IV.

Потреба вести ризиковану гру — ось у чому

секрет вдачі цієї чарівної принцеси; звідси її сварки

й примирення з братами, починаючи з

шістнадцяти років. Але чим може ризикувати молода

дівчина? Тим, що вона має найціннішого: своєю

репутацією, доброю славою на все життя.

Мемуари герцога Ангулемського,

позашлюбного сина Карла IX

«Між Жульєном і мною не буде шлюбного контракту, не буде нотаря; тут усе героїчне, все — справа випадку. Якщо не зважати на те, що він не шляхетного роду, моє кохання — це кохання Маргарити де Валуа до молодого Ла-Моля, найчарівнішого юнака свого часу. Хіба моя провина, що придворні молодики схиляються перед пристойністю і бліднуть на саму думку про найменшу незвичайну пригоду? Маленька подорож до Греції або Африки — це для них межа відваги, та й вирушають вони туди не інакше, як гуртом. А тільки залишаються на самоті, їх проймає страх — не перед списом бедуїна, а як би не опинитись у смішному становищі, і вони просто божеволіють від цього страху.

А мій милий Жульєн, навпаки, любить діяти тільки сам. Ніколи цій незвичайній людині не спаде на думку шукати чиєїсь підтримки чи допомоги. Він зневажає усіх інших; через це я не зневажаю його.

Хай і бідний, був би Жульєн дворянином, моє кохання було б найпошлішим безглуздям, банальним мезальянсом; такого кохання мені не треба; в ньому не було б того, що властиве справжнім глибоким пристрастям: непереможних труднощів, темної непевності майбутнього».

Мадемуазель де Ла-Моль так пройнялася цими прекрасними міркуваннями, що непомітно для себе почала вихваляти Жульєна в розмові з маркізом де Круазнуа і з своїм братом. Красномовство її зайшло так далеко, що образило обох.

— Стережіться цього юнака з його діяльною вдачею! — вигукнув її брат. — Якщо знову почнеться революція, він усіх нас пошле на гільйотину.

Вона утрималася від відповіді і стала висміювати брата і маркіза де Круазнуа, глузуючи з їхнього страху перед рішучістю інших. Це ж, по суті, просто страх зіткнутися з несподіваним, розгубитися перед ним.

— Завжди, завжди, панове, у вас та сама боязнь смішного, цього страхіття, яке, на горе, зникло ще тисяча вісімсот шістнадцятого року.