Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

«Отже, — думав Жульєн, чуючи їхній сміх на сходах, — мені довелося бачити людину, своїм становищем цілком протилежну мені. В мене немає й двадцяти луїдорів ренти на рік, а ось тут, поруч мене, людина, яка одержує двадцять луїдорів щогодини, і всі глузують з неї... Таке видовище здатне вилікувати від заздрощів».

V. ЧУТЛИВІСТЬ

І ВЕЛИКОСВІТСЬКА СВЯТЕННИЦЯ

Тут так звикли до банальностей, що

будь-яка свіжа думка здається

зухвальством. Горе тому, хто в розмові

вирізниться оригінальністю.

«Фоблаз»

Минув не один місяць випробування, і ось у якому стані були Жульєнові справи на той день, коли управитель передав йому платню за третій квартал. Пан де Ла-Моль доручив йому нагляд за управлінням його маєтками в Бретані і в Нормандії. Жульєн часто туди виїздив. На нього було покладено ведення всього листування з приводу горезвісного позову абата де Фрілера; абат Пірар ознайомив його зі справою.

Керуючись коротенькими замітками, які маркіз робив на берегах адресованих йому листів, Жульєн складав відповіді, і пан де Ла-Моль підписував майже всі.

У богословській школі викладачі хоч і нарікали на недостатню старанність Жульєна, але вважали його одним з кращих учнів. Різноманітні заняття, яким він віддавався з усім запалом враженого честолюбства, швидко зігнали з Жульєнового лиця свіжі барви, які воно мало в провінції. А втім, його блідість була заслугою в очах паризьких семінаристів. На думку Жульєна, вони буди далеко не такі лихі, не так молилися на гріш, як учні безансонської семінарії, а ті, у свою чергу, вважали його сухотним.

Маркіз подарував йому коня. Побоюючись, що товариші можуть його зустріти під час прогулянок верхи, Жульєн сказав їм, що лікар приписав йому верхову їзду.

Абат Пірар увів його в різні янсеністські кола. Жульєн був приголомшений. В його уяві релігія була невід’ємно зв’язана з лицемірством і жадобою наживи. Він був зачарований цими побожними й суворими людьми, байдужими до прибутків. Деякі з янсеністів відчули до нього приязнь і давали йому поради. Новий світ відкрився перед Жульєном. У янсеністів він познайомився з графом Альтамірою, людиною гігантського зросту, лібералом, засудженим до смертної кари у своїй країні, а проте віруючим. Цей дивний контраст — побожність і волелюбність — вразив його.

Жульєнові стосунки з молодим графом де Ла-Молем були прохолодні. Норбер вважав, що Жульєн відповідає занадто різко на жарти деяких його приятелів. Порушивши кілька разів правила ввічливості, Жульєн дав собі слово більш ніколи не починати першим розмов із мадемуазель Матильдою. З ним тепер поводились дуже чемно в палаці де Ла-Моль, але він почував, що чимось принизив себе в їхніх очах. Його провінційний здоровий глузд знаходив пояснення цьому в народному прислів’ї: добра обнова, поки нова.

Можливо, Жульєн став трохи проникливіший, ніж на початку, а може, його вже не дуже чарувала паризька ввічливість, що спершу так було захопила.

Як тільки він переставав працювати, його гнітила безмежна нудьга. Така вже висушуюча дія чарівної ґречності, точно виміряної і виваженої відповідно до суспільного стану кожного, — ґречності вищого світу. Людина з чутливим серцем одразу помічає цю штучність.

Звичайно, можна закинути провінції грубуватий і не дуже ввічливий тон. Але там, відповідаючи вам, хоч трохи запалюються. В палаці де Ла-Моль ніхто не ображав Жульєнового самолюбства, проте часто надвечір він був ладен розплакатись. У провінції, якщо з вами що-небудь трапиться при вході в кав’ярню, офіціант виявить до вас співчуття. Але якщо в цій пригоді є щось прикре для вашого самолюбства, він, співчуваючи вам, десять разів повторить неприємне для вас слово. В Парижі з делікатності сміються тільки за вашою спиною, але ви завжди для всіх чужий.

Обійдемо мовчанням безліч дрібних пригод, що могли б зробити Жульєна смішним, якби він не був, так би мовити, більш, ніж смішний. Надмірна чутливість штовхала його на тисячі всіляких промахів. Усі його розваги були, по суті, заходами самозахисту: він щодня вправлявся на стрільбищі, був ретельним учнем одного з найвидатніших учителів фехтування. Кожної вільної хвилини Жульєн, замість того щоб, як колись, сідати за книжку, біг у манеж і брав найноровистіших коней. Під час їзди з берейтером він майже щоразу падав з коня.

Маркізові подобалась його вперта працьовитість, його мовчазність, розум, і потроху він передав Жульєнові всі складні й заплутані справи. В ті хвилини, коли високі честолюбні задуми, яким віддавався маркіз, дозволяли йому трохи перепочити, він дуже розумно порядкував своїми справами. Знаючи всі найсвіжіші новини, він успішно грав на біржі. Маркіз купував будинки, маєтки, ліси, але був дратівливий і гнівався через дрібниці. Він шпурляв сотнями луїдорів і судився за сотню франків. Багата людина з широкою натурою шукає у справах розваги, а не користі. Маркізові був справді потрібний, сказати б, начальник штабу, який привів би в стрункий і зручний для огляду лад всі його грошові справи.

Пані де Ла-Моль, незважаючи на дуже стриману вдачу, іноді глузувала з Жульєна. Все мимовільне, що породжується чутливістю, навіює жах знатним дамам, — це антипод добропристойності. Кілька разів маркіз заступився за Жульєна. «Якщо він смішний у вашій вітальні, то за робочим столом він незрівнянний», — казав маркіз. З свого боку Жульєнові здалося, що він вгадав таємницю маркізи. Вона ставала поблажливою і виявляла до всього цікавість, як тільки лакей оповіщав ім’я барона де Ла-Жумат. Це була холодна істота з незворушним обличчям. Дрібний, худорлявий, бридкий, бездоганно одягнений барон проводив цілі дні при дворі і звичайно ні про що не висловлювався. Такий уже був напрямок його думок. Пані де Ла-Моль була б безмежно щаслива вперше в житті, якби він став чоловіком її дочки.