Розділ «Глава XIV Це була справжня перемога»

Яку ж треба було мати віру в кінцеву доцільність подібних побоїщ, щоб виправдовувати їхню жорстокість!

Йдучи лісом, ми на кожному кроці зустрічали трупи мавп, простромлених списами і стрілами індіанців. Знівечені людські тіла відзначали місця особливо гарячих сутичок, коли ворог дорого продавав своє життя. Попереду весь час чулися лементи і ревіння, і за ними ми стежили за напрямком погоні. Людиноподібних мавп відтіснили до їхнього міста, там вони зібрали останні сили, але були зламані, і тепер ми приспіли саме вчасно, щоб бути присутніми при страшній заключній сцені. На ту саму галявину біля краю урвища, що два дні тому була свідком наших подвигів, індіанці вигнали близько сотні вцілілих у битві мавп. Ми підійшли в ту хвилину, коли переможці зі списами напереваги взяли цю купку в півкільце. Все було скінчено за кілька секунд. Тридцять-сорок мавп полягли відразу на місці. Інші верещали, відбивалися, але це не допомогло. Їх скинули в прірву, і вони поділили долю своїх колишніх жертв, що напоролися на гострий бамбук, який ріс унизу, на глибині шестисот футів.

Челленджер казав правду — відтепер людина назавжди затвердила своє панування в Країні Мепл-Уайта. Самці мавпячого племені були винищені до одного, мавпяче місто зруйноване, самки і дитинчата викрадені в неволю. Останній кривавий бій поклав кінець віковій міжусобиці людини і мавпи.

Ця перемога виручила й нас. Ми повернулися у Форт Челленджера, до залишених там запасів, і встановили зв’язок з нашим негром, що був до смерті налякай страшним видовищем, коли мавпи градом посипалися в прірву.

— Ідіть відтіля, йдіть! — кричав він, налякано витріщаючи очі. — Там диявол, він вас згубить!

— Негр каже святу правду, — переконано проговорив Саммерлі. — Досить з нас пригод, тим більше що вони за своїм характером зовсім не личать людям нашого рангу. Челленджере, нагадую вам ваші слова. Відтепер ви повинні думати тільки про те, як нам вибратися з цієї жахливої країни і повернутися до цивілізованого світу.