Розділ «Глава XIV Це була справжня перемога»

Незвіданий світ

— Виходить, вирішено, — сказав, лорд Джон і, повернувшись до старого вождя, ствердно кивнув і поплескав долонею по гвинтівці.

Старий потис усім нам руки, а його одноплемінники вибухнули ще більш захопленими лементами.

Виступати в похід було вже запізно, й індіанці нашвидку розбили табір. Усюди зайнялися, задиміли багаття. Невелика група пішла в джунглі і повернулася, женучи перед собою молодого ігуанодона, в якого теж сиділа асфальтова наліпка на плечі. Один індіанець підійшов до нього і розпорядився, щоб його прирізали, і ми тільки тоді зрозуміли, що величезні ігуанодони є власністю тубільців, як у нас рогата худоба. Отже, загадкові асфальтові плями були всього-на-всього чимось на зразок тавра. Ці тупі травоїдні істоти, наділені крихітним мозком, відрізняються такою безпорадністю, незважаючи на свої величезні розміри, що з ними може справитися і дитина. Не минуло і декількох хвилин, як ігуанодона оббілували, і шматки м’яса вже присмажувалися на багаттях разом з якоюсь рибою із великою лускою, що індіанці наловили в озері, пустивши в хід списи замість острог.

Саммерлі ліг на обмілину і заснув, а ми утрьох подалися бродити берегом озера, палаючи бажанням довідатися якнайбільше про цю надзвичайну країну. Разів зо два на нашому шляху траплялися ями з такою ж синьою глиною, як на болоті птеродактилів. Ці загаслі вулканічні кратери чомусь страшенно цікавили лорда Джона. Челленджер теж знайшов щось гідне його уваги — це був грязьовий гейзер, що сильно бив, струмені його так і кипіли бульбашками, які виділяли якийсь невідомий нам газ. Челленджер опустив у гейзер порожню тростину, підніс до неї сірник і, наче школяр, закричав з радості, коли підпалений газ вибухнув і запалав синім вогнем. Потім він приладнав до тростини шкіряний кисет, наповнив і його газом і запустив у повітря. Цей експеримент привів професора в ще більший захват.

— Пальний газ! Та який — легший за повітря! Тепер я впевнений, що в ньому міститься значна кількість вільного водню. Почекайте, друзі мої! Джордж Едуард Челленджер ще не вичерпав усіх своїх можливостей. Великий розум завжди змушує природу служити собі. Ви ще переконаєтеся в цьому на власні очі! — Він гордовито випнув груди, але так і не поділився з нами своїми таємними задумами.

Що стосується мене, то берег здавався мені мало цікавим порівняно із самим озером. Поява індіанців і шум стоянки розполохали все живе в його околицях, і ніщо не порушувало тиші, що стояла навколо нашого табору, якщо не зважати на декількох птеродактилів, які ширяли високо в небі, виглядаючи падло. Але блідо-рожеві води центрального озера жили своїм життям. Чиїсь величезні аспідно-чорні спини і зубцюваті плавці раз у раз здіймали срібні бризки над водою і знову зникали в глибині. Піщані обмілини кишіли потворними істотами — чи то величезними черепахами, чи то ящірками, і серед них нам особливо впало в око одне чудовисько — плоске, як шкіряний клапоть, воно смикалося усією своєю поверхнею, що відливала жирними відблисками, і повільно повзло по піску. Час від часу з води раптом виростали голови якихось змієподібних істот, що, граціозно звиваючись, пливли в комірці з піни і з таким самим пінливим шлейфом позаду. Але, як виявилося, це були зовсім не змії. Одна така істота вилізла на пісок неподалік від нас, і ми побачили, що довга шия переходить у неї в циліндричний тулуб з величезними перетинчастими плавцями. Челленджер і Саммерлі, що вже приєднався до нас, шаленіли від захвату і подиву.

— Плезіозавр[56]! Прісноводний плезіозавр! — скрикнув Саммерлі. — І я бачу його на власні очі! Мій дорогий Челленджере, хто із зоологів може похвалитися таким щастям?

Настала ніч, багаття наших червоношкірих союзників уже червоніли в темряві, коли нам, нарешті, вдалося забрати обох професорів від їхнього первісного озера, що їх зачарувало. Але, навіть лежачи на березі далеко від води, ми продовжували чути сплески і пирхання велетенських чудовиськ, які жили в його глибинах.

З першими світанковими променями весь табір був на ногах, і за годину ми виступили в наш нечуваний похід. Я часто мріяв дожити до тієї хвилини, коли мене пошлють військовим кореспондентом на фронт. Але який мрійник міг би уявити собі кампанію, подібну до тієї, яку доля послала мені! Отже, приступаю до свого «першого повідомлення з театру воєнних дій».

За ніч наші сили поповнилися новими загонами тубільців, так що до ранку в нас налічувалося вже до п’ятисот воїнів. Уперед були вислані розвідники, а за ними зімкнутою колоною рухалися головні сили. Ми піднялися пологим схилом, зарослим чагарником, і вийшли до джунглів. Списники і лучники розсипалися нерівним ланцюгом уздовж узлісся. Рокстон і Челленджер зайняли місця на правому фланзі, я і Саммерлі — на лівому. Отже, ми, озброєні за останнім словом збройної техніки, вели в бій дику орду кам’яного віку.

Супротивник не змусив себе чекати. Лісова хаща сповнилася протяжливим виттям, і зграя людиноподібних мавп, озброєних каменями і кийками, кинулася в самий центр наступаючих індіанців. Це був сміливий, але досить безглуздий маневр, тому що незграбні, кривоногі тварини не могли змагатися зі спритними, як кішки, тубільцями.

Страшне видовище постало нашим очам: розлютовані мавпи з піною на губах, скажено блискаючи очима, кидалися на своїх вертких ворогів, що стріляли в них з луків. Повз мене з ревінням пронеслося величезне чудовисько, груди і боки якого були утикані стрілами. Я пожалів його і вистрілив — воно звалилося мертве серед кущів алое. Але більше мені не довелося стріляти, бо атака була спрямована в самий центр ланцюга й індіанці відбили її без нашої допомоги. З тих мавп, що брали участь у цій вилазці, навряд чи хоч одна добралася жива і неушкоджена під захист дерев.

Але коли ми вступили в ліс, справа набрала серйознішого характеру. Запеклий бій тривав понад годину, і часом мені здавалося, що ми своєї вже відспівали. Мавпи вискакували з хащі й укладали своїми кийками відразу по три, по чотири індіанці, не давши їм навіть часу скористатися списами. Удари їхніх найтяжчих кийків були нищівні. Один з них влучив по гвинтівці Саммерлі, і від неї залишилися самі друзки. Ще мить — і така ж доля спіткала б і його голову, але вчасно підоспілий індіанець простромив списом ворога, що замахнувся на Саммерлі. Мавпи, позалазивши на дерева, жбурляли в нас каменями і величезними суками, стрибали звідти вниз, у саму гущавину бійки, і билися з жорстокістю, до останньої краплі крові. Індіанці похитнулися, і, якщо б не вогонь наших гвинтівок, що завдавав величезних втрат супротивникові, ніщо не втримало б їх від утечі. Однак вождь знову зібрав своїх воїнів і з такою стрімкістю повів їх в атаку, що тепер уже доводилося відступати людиноподібним мавпам. Саммерлі був обеззброєний, але я випускав кулю за кулею, а з правого флангу теж доносилася безперервна стрілянина.

Нарешті, мавп охопила паніка. З верещанням і виттям, вони кинулися врозсип, а наші союзники з дикими криками погналися за ними.

Цей день мав винагородити людину за чвари, що не припинялися століттями, за усі жорстокості і переслідування, якими тільки й була багата її вбога історія. Відтепер вона ставала паном плато, а людиноподібний звір мусив раз і назавжди зайняти належне йому підлегле місце.

Як не мчали переможені, ніщо не могло врятувати їх від індіанців, і лісова хаща раз у раз оголошувалася переможними лементами, дзенькотом тятиви і глухим стукотом тіл, що падали з дерев.

Я біг слідом за всіма і раптом наткнувся на лорда Джона і Челленджера, що відшукували нас.

— Ну, скінчено! — сказав лорд Джон. — Заключну частину можна надати індіанцям. Видовище буде не з приємних. Чим менше ми побачимо, тим спокійніше спатимемо.

Очі Челленджера горіли войовничим вогнем.

— Друзі мої! На нашу долю випало щастя бути присутніми на одній з тих битв, що визначають подальший хід історії, вирішують долі світу! — проголосив він, з гордовитим виглядом походжаючи перед нами. — Що означає перемога одного народу над іншим? Аж нічогісінько. Вона не змінює справи. Але жорстокі битви на зорі часів, коли печерні жителі долали тигрів або коли слон уперше дізнавався, що в нього є владар, — оце були справжні завоювання, справжні перемоги, що залишають слід в історії.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Незвіданий світ» автора Конан Дойл А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава XIV Це була справжня перемога“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи