Розділ «Зі збірки «Творець» (1960)»

Стікаю кров'ю я, не скло. Що далі

тече пісок у цьому ритуалі,

то швидше з ним із нас іде життя.

Мене манить пісок: космічний час

в нім відчуваю, ті події вічні,

що води Лети їх таять магічні

і пам'ять в дзеркалах своїх од нас.

Стовп диму й стовп огню між тих картин,

Рим з Карфагеном у затятім герці,

й землі сім футів — королю норвежців

сакс обіцяв й дотримав слова він.

Піску невтомна нитка день і ніч

все тягне за собою неминуче.

Від часу (це ж матерія текуча)

я — випадкова — не врятуюсь річ.

Шахи

I

Гравці до світанкової пори

свої фігури рухають повільні,

а перед ними, в битві непохитні,