Розділ «Зі збірки «Творець» (1960)»

і часу, і землі, і забуття.

Хай так. Здійснивши місію важку,

вони — цвіт Португалії — у герці

на Сході штурмом здобули фортеці,

до моря вийшли й до морів піску.

Вони — король, що зник серед химер

в пустелі,[16] й той, хто твердить: він не вмер.

Луїсові ді Камоеншу[17]

Час без жалю та гніву вирок всім

виносить мужнім шпагам. Хмурий, бідний

вернувся, капітане, в край свій рідний

ти, щоб умерти в ньому й разом з ним.

В пустелі зачарованій лишивсь

цвіт португальський. Вторгненням вітчизні

загрожували віднедавна грізні

іспанці, переможені колись.

Можливо, там ти раптом зрозумів

(о, як би я хотів це точно знати),

що всі недавні непоправні втрати,

Схід, Захід, криця, шелест прапорів