Розділ «Зі збірки «Творець» (1960)»

з усіх годин, що знав він на віку,

хай ця, гірка, триває без упину.

У білім пончо в чистім полі скаче,

мов біла тінь на білому коні,

сумний Франсіско Борхес. Вдалині

в стволах рушниць чатує смерть терпляче.

І ця безмежна пампа, й свист картечі,

вид бойовища — він до цього звик.

Нехай його віднині і повік

оточують такі знайомі речі,

величного в його епічнім світі,

і не потьмарить вірш цієї миті.

Борхеси

Про португальських пращурів моїх,

про Борхесів, я знаю надто мало,

та звички у мені живуть зухвало,

страхи й суворість, що були у них.

Мов не жили на світі до пуття,

далекі від мистецтва, ефемерні,

а все-таки вони — частки химерні