Розділ «Зі збірки «Творець» (1960)»

Спомин про привид

із тисяча вісімсот дев’яносто якогось року

Нічого. Тільки ніж Мураньї.[13] Тільки

обірвана історія стара.

Хоч я його не знав, та хтозна-звідки

до мене він приходить, мов мара.

Палермо[14] нижчим був. Тут мур в'язниці

жовтів над передмістям серед хиж.

У цих провулках у руках убивці

блукав колись отой мерзенний ніж.

Один лиш ніж. Обличчя риси стерті

того, хто знався в цьому ремеслі

й робив свою похмуру справу смерті:

лишилась тінь і криці блиск в імлі.

Час, що туманить мармур без вагання,

хай збереже ім'я: Хуан Муранья.

Спомин про смерть

полковника Франсіско Борхеса[15] (1833 — 1874)

Я на коні лишу його в годину,

коли зі смертю стрівся — на смерку;