Розділ «Частина 2 Острови часу»

Оскар уже збирався переступити поріг храму, коли раптом йому почувся знайомий голос:

— Вітаю тебе, мій хлопчику!..

Юнак закляк на місці від здивування. Голос звучав дуже близько. А, якщо вже бути зовсім точним, — просто у нього в голові.

— Як добре, що ти прийшов сюди! Я вже майже втратив надію знову побачити тебе.

Оскару аж мову відібрало. Після поневірянь у савані хлопцю вдалося переконати себе, що все це маячня, до якої спричинили перенапруження та спека. Проте зараз сумніву не було: дивний голос і справді існував.

Еліза миттю відчула щось лихе. Вона підійшла до нього й обняла за плечі.

— З тобою все гаразд?

— Я… я не знаю. Щось паморочиться в голові.

Жінка допомогла йому спуститися на кілька сходинок нижче.

— Ти, мабуть, трохи перегрівся на сонці. Може, сядемо?

— Ні, дякую, — пробурмотів хлопець. — Усе гаразд. Мені б водички…

Еліза простягнула йому флягу. Оскар ковтнув і віддав її жінці.

— Уже краще, — заспокоїв він Елізу. — Якесь миттєве запаморочення. Мені здалося, що я чую якийсь голос.

— Голос? — Еліза насупилася.

— Ти тільки не дивуйся, але можу заприсягнутися, що зі мною щойно хтось розмовляв. Я цілком упевнений, тому що голос звучав дуже виразно.

Еліза озирнулася.

— Тобі не здалося, — прошепотіла вона. — Я також дещо чула.

— Справді?

Жінка кивнула.

— Тільки це був не голос, а, швидше, мелодія. Я весь час чую ці наспіви відтоді, як ми потрапили до піщаної бурі.