Розділ «Частина 2 Острови часу»

— Придивіться! — Смолоскип у руці вченого відкидав на стіни мерехтливі відблиски. — Це ж справжня сенсація!

— Що означають ці малюнки? — запитала Шарлотта.

— Я гадаю, що перед нами — зоряна карта. Тут відтворено різні сузір’я, — він пройшов уздовж стіни й зупинився біля особливо чіткого зображення. — Ось це, наприклад, Оріон, він же Небесний мисливець. Сузір’я нагадує літеру X із трьома невеликими зорями в центрі. Їх називають Поясом Оріону. — Він знову вдивився в малюнок. — А бачите цю світну точку? — Він указав на велику зірку в сузір’ї Великого Пса. — Якщо подумки подовжити лінію, що з’єднує зорі Поясу Оріону, то вона вкаже на Сиріус, найяскравішу зорю нічного неба. Та, схоже, теллем надавали якогось особливого значення не самому Сиріусу, а цій маленькій зірочці біля нього.

— Чому ти так вважаєш? — поцікавився Оскар.

— Вона явно відрізняється від інших. У тому місці, де її зображено, колись навіть був коштовний камінь. Бачиш? — Він указав на ледь помітне заглиблення у стіні. Потім учений передав смолоскип Оскару і швидкими кроками обійшов печеру за периметром. — Дуже дивно! — схвильовано промовив він, повернувшись.

— Що ти хочеш цим сказати? — Оскар не розумів, чому батько так збентежився, адже на вигляд печера була зовсім звичайною.

— А ти глянь, — відповів Гумбольдт. — Зображення нічного неба на всіх чотирьох стінах розташовані так, що ця зірочка, в якій колись виблискував коштовний камінь, є ніби центром Всесвіту, навколо якого обертаються всі світила. Дуже дивний погляд на світобудову.

— Та це ж, мабуть, і доводить її особливе значення для тих, хто збудував це місто.

— Безперечно, — кивнув учений. — Дивує мене не це. Справа в тому, що мешканці Землі в ті часи не могли знати про цю зірку.

Еліза й Шарлотта підійшли ближче.

— Чому не могли? — поцікавилася Шарлотта.

— Тому що її неможливо побачити неозброєним оком.

— Ти ж казав, що Сиріус — найяскравіша зірка нічного неба!

— Я казав це про Сиріус А. Проте тут зображено Сиріус В, його крихітний, тьмяний супутник, білий карлик, який можна роздивитися тільки у вісімнадцятидюймовий телескоп. На карті зображено саме його. Те, що Сиріус є подвійною зіркою, припустив іще в 1844 році німецький астроном Фрідріх Бессель, а в 1862 році американець Альван Грехем Кларк виявив цю зірочку під час випробувань свого нового телескопа великої потужності. Теллем же ні за яких обставин не могли про неї знати, якщо, звісно, вони не вміли створювати найсучасніші астрономічні прилади. Що ж, ходімо далі… — Учений указав смолоскипом у бік загадкових дверей у глибині зали. За ними мандрівники побачили гвинтові сходи, що були вирубані в суцільній скелі й вели кудись нагору. Нахиливши голову, Гумбольдт почав підійматися. Решта мандрівників поспішила слідом.

Здавалося, цей підйом триватиме цілу вічність. Аж ось нагорі зажевріло денне світло, й незабаром дослідники досягли своєї мети — невеликого круглого майданчика, до якого й вели ці сходи. Оскар аж замружився від яскравого світла й величезного простору, що відкривався згори. Вони стояли на верхівці тієї високої круглої башти, яку бачили ще здалеку, зі скелі.

Юнак обережно наблизився до краю майданчика. Біли його ніг лежало покинуте місто. Його було видно, як на долоні. Від цього видовища просто перехоплювало подих. Чудернацькі глиняні споруди здавалися звідси дитячими іграшками, численні вулички та провулки перетиналися й переплутувалися, нагадуючи тенета величезного павука, і врешті сходилися на головній площі в центрі міста. В самому серці цього павутиння височіла дивна куполоподібна споруда з чотирма баштами на кутах і широкими сходами, що вели до центрального входу.

Мабуть, це й був саме той храм, щодо якого Рихард Беллхайм залишив так багато записів у своєму щоденнику. Та всі вони були або наполовину зашифровані, або містили непевні натяки, які без автора просто неможлиио зрозуміти. Що ж розташовується там усередині?

Це запитання вже давно непокоїло Оскара. Він хотів було запитати про це Гумбольдта, коли раптом помітив якийсь невиразний рух біля храмової стіни. Він навіть примружився й труснув головою, щоб пересвідчитися, що це йому не мариться. Адже ще хвилину тому там нікого не було! Що за дивина?

Юнак торкнув плече Гумбольдта.

— Батьку! Здається, ти казав, що люди давно покинули це місто?