І плями крові однозначно вели до металевих дверей. Твілінґен був за цими дверима.
– Готовий? – запитав Симон.
Сонні кивнув і навів «Узі» просто на двері.
Симон притиснувся спиною до стіни збоку від дверей, опустив ручку і штовхнув металеві двері.
Він бачив, як у Сонні поцілили… промені сонячного світла.
Симон вийшов на вулицю. Він відчував повів вітерця на своєму обличчі.
– Чорт…
Вони вдивлялись у порожню вулицю, що купалась у ранковому сонці. Це була Русельоквейєн, яка перетинала Мункедамсвейєн і тяглась угору, гублячись десь у напрямку Королівського парку. Ні машин, ні людей.
Ані Твілінґена.
Розділ 43
– Кров закінчується тут, – сказав Симон, показуючи на асфальт.
Твілінґен, напевне, зрозумів, що він залишає за собою кривавий слід, і зумів запобігти цьому. Тип, що виживає з потонулого корабля.
Симон вдивлявся в пустельну Русельоквейєн. Погляд його проминув церкву Святого Павла, невеличкий міст, де шлях вигинався і зникав з поля зору. Він подивився ліворуч і праворуч, вздовж Мункедамсвейєн. Нічогісінько.
– Кляте стерво! – спересердя стусонув себе Сонні по стегну автоматом.
– Якби він тікав вулицею, ми встигли б його помітити, – сказав Симон. – Він мав кудись забігти.
– Куди?
– Я не знаю.
– Можливо, у нього тут стояла машина.
– Можливо… Стривай! – Симон показав на асфальт між черевиками Сонні. – Подивись, іще одна кривава пляма. Що, коли…
Сонні похитав головою і відкинув полу піджака. Весь бік чистої сорочки, що дав йому Симон, був червоний.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Ю Несбьо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина п’ята“ на сторінці 10. Приємного читання.