Розділ «Частина четверта»

– Андерс! – зойкнула Марта. – Андерсе, припини!

Від четвертого удару на вилиці хлопчини тріснула шкіра. Від п’ятого він опустився на коліна.

Двері з боку водія таксі відчинились, і таксист вийшов був з машини, але хлопець підніс руку, показуючи водієві, щоб тримався якомога далі від сутички.

– Ти боягузливе падло! – кричав Андерс. – Не смій наближатись до моєї нареченої!

Хлопець підняв обличчя до Андерса, неначе підставляючи під зручним для удару кутом неушкоджену щоку. Андерс хвицнув його ногою. Голова хлопця відкинулась назад, і він – як був на колінах – упав, розкинувши руки, як той футболіст, що біжав тріумфально полем після забитого голу.

Гострий носак Андерсового черевика, мабуть, розсік Сонні скальп, бо з волосся йому побігла цівка крові. Падаючи, Сонні проїхався плечима по гравію, і піджак його розстебнувся. І Марта побачила, як Андерс, лаштуючись до чергового удару, раптом закам’янів. Він втупився очима у черево Сонні, і вона підбігаючи побачила те саме, що й він. Пістолет. Матовий блиск рукоятки пістолета, ствол якого був застромлений за ремінь. Пістолет весь час був у нього напохваті, але Сонні не торкнувся зброї.

Вона поклала долоню Андерсові на плече, і він здригнувся, ніби різко прокинувшись від сну.

– Іди в будинок, – наказала вона йому. – Цієї ж миті!

Він збентежено кліпнув очима. Тоді зробив, як наказували. Він пройшов повз неї до ґанку, де вже стовбичили гості.

– Повертайтесь усередину! – гукнула до них Марта. – Він з Центру Iла. Я сама дам собі раду. Всі йдіть усередину!

Марта присіла навпочіпки поруч із Сонні. Кров збігала йому з чола і вниз по переніссю. Він дихав ротом.

Зі сходів пролунав нав’язливий безапеляційний голос:

– Марто, серденько, чи це справді так необхідно? Зрештою, ти підеш з тієї роботи, щойно ви з Андерсом…

Марта заплющила очі і набралася духу.

– Вас теж стосується! Замовкніть і йдіть у дім цієї ж миті!

Коли вона знову розплющила очі, то побачила, що він усміхається. А тоді він прошепотів закривавленими вустами, так тихо, що вона змушена була нахилитися, щоб розчути:

– А він правий, Марто. Справді відчуваєш, як любов омиває і очищає.

Потім він підвівся, постояв якусь мить, похитуючись, і невпевненою ходою рушив до таксі.

– Зачекай! – гукнула вона і схопила портфель, який досі лежав на гравійній стежці.

Але таксі вже їхало вулицею в бік темряви, що згущувалася в глибині житлового кварталу.