Розділ «Частина четверта»

– Так. Автокатастрофа.

– Вона знала, що ти її кохав?

Пелле розтулив рот, але зрозумів, що не спроможеться нічого сказати, тож просто кивнув.

– Мені жаль, Пелле, що її забрано у тебе.

Він відчув руку хлопця на своєму плечі. І йому здалося, наче тепло з цієї долоні розлилось йому по грудях, животу, руках і ногах.

– Нам, Пелле, ймовірно, треба рушати.

Тільки почувши його слова, Пелле зрозумів, що він сидить із заплющеними очима, а коли він розплющив їх, чоловік із собакою був поряд з машиною. Пелле запустив мотор і відпустив зчеплення. Позаду вони почули лютий гавкіт собаки.

– Куди тепер?

– Відвідаємо одного чоловіка, винного в убивстві, – сказав хлопець, підтягнувши до себе спортивну торбу. – Але спершу треба комусь залишити одну річ.

– Кому?

Хлопець всміхнувся дивною задумливою усмішкою.

– Тому, чиє фото я хотів би мати у себе на приладовій панелі.

Марта стояла біля кухонного столу і переливала каву з кавника в термос. Вона сподівалася, що дзюрчання кави хоч трохи заглушить голос її майбутньої свекрухи. Вона спробувала прислухатись до розмови гостей у їдальні. Але все марно – від нав’язливого голосу матері Андерса сховатись було неможливо.

– Андерс дуже чутливий, ти маєш це зрозуміти. Набагато чутливіший за тебе. Тому ти повинна виявляти ініціативу і…

Під’їхала машина і зупинилась перед ворітьми. Таксі. З нього вийшов чоловік в елегантному костюмі, з портфелем.

У неї завмерло серце. То був він.

Він відчинив хвіртку і коротким шляхом, гравієм, рушив до вхідних дверей.

– Пробачте, – кинула Марта і, з тріском поставивши кавник у раковину, спробувала вдати, нібито не вибігає з кухні поспіхом.

Подолавши відстань у лічені кілька метрів, вона важко дихала. Але двері таки відчинила раніше, ніж він устиг подзвонити.

– Ми не самі, – прошипіла вона, виходячи на ґанок і причиняючи за собою двері. – І тебе розшукує поліція. Чого тобі треба?