Розділ «Частина третя»

– Не знаю, я ніколи не сідав за кермо.

– Ніколи? Справді?

Він стенув плечима.

– Як сумно, – сказала вона.

– Сумно?

– Ніщо не може зрівнятися з поїздкою кабріолетом у сонячний день, з опущеним капотом.

– Навіть для…

– Так, навіть для наркомана, – засміялась вона. – Більшого кайфу немає, повір мені.

– Тоді, сподіваюсь, ти коли-небудь покажеш мені.

– Охоче, – сказала вона. – Хоч би й зараз. Як ти на це дивишся?

Вона побачила легке здивування в його погляді. Вона бовкнула не обдумавши, спонтанно. Вона знала, що всі навколо дивляться на них. То й що? Вона, траплялось, годинами сиділа з іншими мешканцями Центру, обговорюючи їхні особисті проблеми, і ніхто нічого такого не думав, – навпаки, це частина її роботи. А сьогодні її вихідний, і вона могла згаяти його так, як їй заманеться.

– Чудово, – відповів Стіґ.

– У мене є лише три-чотири години, – сказала Марта, усвідомлюючи, що в її голосі мають вчуватись нотки тривоги.

Може, в глибині душі вона вже передумала?

– Скільки є, – сказав він. – На урок водіння. Має бути цікаво.

– Я знаю підходяще місце. Ходімо.

Коли вони виходили, Марта відчула, що всі на них дивляться.

Стіґ настільки зосередився на водінні, що Марта не могла втриматись від сміху. Міцно вчепившись у кермо і нахилившись уперед, він робив нестерпно повільні великі кола навкруг автостоянки в Окерні, де у вихідні не було ні душі.

– Добре, – похвалила вона. – Тепер спробуй їздити вісімкою.

Він зробив, як вона сказала, і трохи додав газу, але щойно обороти збільшились, інстинктивно зняв ногу з педалі газу.