Розділ «Частина друга»

Вона прочитала записку.

«Я знав твого батька. Він був хорошою людиною, і я думаю, він сказав би те саме про мене. Зв’яжись зі мною, і я обіцяю, що проведу твоє затримання в безпечний і порядний спосіб.

Симон Хефас, тел. 550106573, [email protected]».

Тоді вона поквапилась за ним.

Маркус Енсет чув, як рушив автомобіль, і зітхнув з полегшенням. Він сидів навпочіпки під одягом на вішалках, притиснувшись спиною до задньої стінки шафи. За все своє життя він ще не був такий наляканий; він відчував терпкий запах власного поту, від якого наскрізь мокра футболка прилипла до тіла. Але ж як це було захопливо! Це можна було порівняти хіба що з вільним падінням з десятиметрової вишки в басейн у Фрогнербадет [17], коли він подумав, що найгірше, що може трапитись, – це якщо він помре. І що це насправді не буде так страшно.

Розділ 15

– Чим я можу вам сьогодні служити, мін гере? – запитав Тор Йонассон.

Саме так він зазвичай звертався до своїх клієнтів. Тору було двадцять років, середній вік його клієнтів становив двадцять п’ять, а асортимент товарів у крамничці не доходив до п’яти одиниць. І саме тому архаїчна форма звернення видавалась Тору Йонассону такою дотепною. Однак цього разу, схоже, відвідувач пропустив його гумор повз вуха. Втім, важко було б сказати напевне, оскільки хлопець опустив каптур фуфайки на самісінькі очі і більша частина його обличчя була в тіні. З того мороку й надійшло його замовлення:

– Мені потрібен такий мобільний телефон, що не дає можливості відстежити, хто дзвонить.

Наркоторговець. Точно. Вони єдині клієнти, що завжди питають такі телефони.

– На цьому iPhone ви можете заблокувати інформацію відправника, – сказав Тор і зняв зі скромної полички білий телефон. – Ваш номер не буде відображатись на дисплеї у людини, якій ви телефонуєте. І контракт на нього дуже вигідний.

Потенційний покупець перемістив вагу тіла, поправляючи ремінь червоної спортивної торби на своєму плечі. Тор вирішив не спускати з нього очей, доки той не опиниться за межами крамнички.

– Ні, я не хочу контрактний телефон, – сказав хлопець. – Я хочу такий, щоб ніхто не міг відстежити. Навіть провайдер.

«Чи поліція», – подумав Тор Йонассон.

– Ви маєте на увазі анонімний телефон з погодинною оплатою карти. Як у персонажів «The Wire» [18], – сказав він уголос.

– Перепрошую?

«The Wire». Серіал. Там загін боротьби з наркотиками не може відстежити власника телефону.

Тор зрозумів, що його клієнт не має найменшого уявлення, про що йдеться. Боже милостивий! Щоб наркоторговець казав «перепрошую» і не дивився «The Wire»?…

– Такі є у США. У нас, у Норвегії, немає. З 2005 року належить пред’являти посвідчення особи, навіть якщо ви купуєте телефон з передплаченою SIM-картою. Він має бути на когось зареєстрований.

– На когось?