Розділ «Частина друга»

Симон стенув плечима.

– Аб пишався своєю роботою і роллю поліції. Він не прагнув заможності; єдине, про що він дбав, була його сім’я. Але, поза сумнівом, «кріт» був.

– Отже?

– Отже, належить іще з’ясувати, хто був тим «кротом».

Симон знову принюхався. Піт. Він відчував запах поту. Хтось побував тут нещодавно.

– Хто міг ним бути? – не вгавала Карі.

– Пф-ф… Хтось молодий, кмітливий і рішучий, наприклад.

Симон подивився на Карі. Через її плече. На дверцята шафи.

Піт. Страх.

– Його тут немає, – голосно промовив Симон. – Усе гаразд. Ходімо вниз.

На півдорозі, посередині сходів, Симон зупинився і подав знак Карі спускатись самій. Він завмер на місці і став чекати. Він прислухався, міцно стискаючи руків’я свого пістолета.

Тиша.

Відтак він рушив за Карі.

Він повернувся на кухню, знайшов ручку і написав щось на жовтому клаптику-самоклейці для нотаток.

Карі відкашлялась.

– Що, власне, Франк мав на увазі, коли сказав, що тебе витурили з економічного?

– Я б не хотів це обговорювати, – відрубав Симон.

Він відірвав списаний клаптик від блока і приліпив на двері холодильника.

– Але це пов’язано з ігроманією?

Симон сердито зиркнув на неї. І пішов геть.