Розділ «Чвара королів»

— Це їм, а не вам.

Другий вартовий майнув рукою.

— Та несіть уже.

За дверима до підземелля вели гвинтові сходи. Попереду пішов Рорж, а Якен з Ар’єю — за ним слідом.

— Дівчинка стане осторонь і ньє заважатиме, — наказав він їй.

Сходи скінчилися у вогкому кам’яному склепі — довгому, темному, без жодного вікна. У держаках на ближньому його кінці горіло кілька смолоскипів. Там за неоковирним дерев’яним столом сиділи стражники пана Аморі, базікали та грали у черепки. Важкі залізні грати відділяли їх від бранців, що скупчилися у темряві. Почувши пахощі юшки, деякі присунулися ближче до грат.

Ар’я нарахувала восьмеро вартових. Вони теж унюхали юшку.

— Вперше бачу при кухні таку гидку служницю, — мовив їхній десятник до Роржа. — Що у казані?

— Ковбаса твоя з яйцями. Їсти хочеш чи ні?

Один стражник ходив туди-сюди, один стояв коло грат, третій сидів на підлозі спиною до стіни. Але почувши про їжу, всі заспішили до столу.

— Нарешті вже погодують, трясця їх матері!

— Добряче пахкотить! Цибулі не пожаліли!

— А де хліб?

— Ви що принесли, дупаки? Треба ж іще миски, кухлі, ложки…

— Не треба.

Рорж ляпнув хвилю гарячої, трохи не киплячої юшки через стіл, просто у обличчя варті. Якен Ха-Гар зробив те саме. Гризло розгойдав свої казанки і запустив їх високо — ті полетіли, обертаючись і розбризкуючи юшку навколо себе. Один з них поцілив десятника у скроню, щойно той спробував підвестися з-за столу. Стражник гепнувся на підлогу, наче мішок піску, і завмер. Решта заверещала з болю, заволала молитви чи спробувала відповзти геть.

Ар’я притиснулася до стіни, щоб не заважати Роржеві різати горлянки. Гризло надавав перевагу іншому способові: хапав стражників за потилиці й підборіддя та ламав шиї одним рвучким рухом велетенських блідих долонь. Лише один вартовий спромігся витягти меча, але Якен сахнувся від його удару, миттю вихопив свого клинка, відкинув стражника у кут вихором ударів і встромив вістря просто йому в серце. А тоді лоратець наблизився до Ар’ї з мечем, червоним від крові серця, і чисто витер лезо передом її сорочки.

— Дівчинка теж має скривавитися. Це все її робота.

Ключ до цюпи висів на гаку, на стіні над столом. Рорж зняв його і відчинив двері. Першим, хто ступив крізь них, був пан з кольчужним кулаком на вапенроку.

— Хвацько! — мовив він. — Прийміть дяку від Робета Гловера.