Розділ «Чвара королів»

— І вам дяка за ласку, мосьпане, — вклонився Якен.

Звільнившись, бранці хутко побрали до рук зброю мертвих стражників і ринули вгору сходами з крицею в руках. Їхні товариші купчилися слідом, неозброєні. Рухалися усі швидко, не кажучи ані слова. Поранення, від яких вони потерпали, коли Варго Хап заганяв їх до брами Гаренголу, раптом кудись зникли.

— Юшка — це ви добре придумали, — саме казав той Гловер. — Я аж не чекав. Це пан Хап таке вигадав?

Рорж зареготав так гучно і завзято, що з дірки на місці носа полетіли шмарклі. Гризло всівся на одного з покійників, ухопив його мляву руку і взявся гризти пальці. Під зубами хряснули кістки.

— Хто ви такі, люди? — Робет Гловер зморщив лоба так, що на ньому показалася глибока борозна. — Вас не було з Хапом, коли він з’явився до табору князя Болтона. Ви з «Хвацьких компанійців»?

Рорж витер шмарклі з підборіддя тилом долоні.

— Вже з них.

— Цей чоловік має честь бути Якеном Ха-Гаром, колись із Вільного Міста Лорату. Неввічливі супутники цього чоловіка звуться Рорж та Гризло. Ласкавий пан легко взнає, котрий є Гризло.

Він майнув рукою на Ар’ю.

— А це в нас…

— Куна! — вигукнула вона, поки Якен не назвав її справжнього імені. Ар’я не хотіла, щоб його казали тут, де міг чути Рорж, Гризло і всі інші, невідомі їй люди.

Гловер помахом руки показав, що нікого не затримує.

— Гаразд, — мовив він, — кінчаймо цю колотнечу.

Коли вони знову видерлися сходами нагору, то побачили вартових коло дверей у калюжах власної крові на підлозі. Північани розбігалися двором. Ар’я чула вигуки, галас. Двері вояцької трапезної прочинилися, звідти зі стогоном з’явився, ледь перебираючи ногами, поранений стражник. Навколо брамної башти теж билися. Рорж та Гризло заспішили геть разом з Гловером, але Якен Ха-Гар став на коліно поруч з Ар’єю.

— Дівчинка не розуміє? — спитав він.

— Розумію! — заперечила вона, хоча насправді не знала навіть, про що йдеться.

Лоратець, напевне, усе побачив на її обличчі, бо вів далі:

— Цап ньє береже вірність нікому. Гадаю, тут скоро піднімуть вовчий прапор. Та спершу чоловік хоче почути, як певне ім’я забирають назад.

— Я забираю назад те ім’я. — Ар’я вкусила губу. — А мені ще належить третє життя?

— Дівчинка жадібна. — Якен торкнувся одного з мертвих стражників і показав їй скривавлені пальці. — Осьде три, осьде чотири, а внизу лежать ще вісім. Борг сплачено.