Розділ «Чвара королів»

«П’ють та їдять, а потім поснуть», зрозуміла Ар’я. «Балух мав би вже послати по мене, щоб я служила при столі. А тому знає, що в ліжку мене нема.» Та певніше за все, він і сам не мав коли вгору глянути, бо наливав кухлі Кровоблазням і тим стражникам пана Аморі, що приєдналися до веселощів. Гармидер, який зчиняли вояки, мусив добре відволікти від них увагу.

— Якщо чоловік зробить, що його просили, то голодні боги сьогодні геть вп’ються кров’ю, — мовив Якен. — Мила дівчинко, добра та шляхетна. Візьми назад одне ім’я, скажи інше і викинь з голови свою божевільну мрію.

— Не викину.

— Таки-так. — Якен, здавалося, змирився з долею. — Все буде зробльєно, але дівчинка мусить коритися. Чоловік не має часу балакати.

— Дівчинка коритиметься, — відповіла Ар’я. — Що я маю робити?

— Сто людей сидять голодні, їх треба годувати. Пан наказав подати гарячої юшки. Дівчинка мусить побігти до кухні та сказати її хлопчакові-пиріжкові.

— Юшки, — повторила вона. — А ви де будете?

— Дівчинка допоможе варити юшку і чекатиме у кухні, доки чоловік прийде по неї. Біжи. Хутко.

Мантулик саме витягав паляниці з печі, коли Ар’я увірвалася до кухні. Але він вже був не сам: вояки збудили кухарів, щоб нагодувати Варго Хапа та його Кровоблазнів. Служники тягали кошики хліба та мандриків від Мантулика, головний кухар різав шинку з холодного окосту, кухарчуки при рожнах повертали кролів, яких кухарські дівчата мастили медом, жінки кришили цибулю та моркву.

— Чого тобі, Куно? — спитав головний кухар, помітивши її.

— Юшки! — оголосила вона. — Мосьпан бажають юшки.

Кухар тицьнув ножем у бік чорного чавунного казана, підвішеного над вогнем.

— А ото що тобі таке — не юшка, га? Хоч я б краще в неї насцяв, ніж віддавати тому цапові. Не може, йолоп, дати людині трохи поспати.

І сплюнув на підлогу.

— Та нехай, не зважай. Біжи і скажи, що казан не підженеш, хоч ти головою об нього бийся.

— Я маю чекати, поки не зготується.

— То чекай, аби не стояла на дорозі. А краще зроби щось корисне. Побіжи до маслярні — його цапина вельможність напевне забажають масла та сиру. Збуди Пію та скажи, щоб хоч раз ворушилася, якщо хоче зберегти обидві ноги.

Ар’я побігла так швидко, як тільки могла. Пія не спала, а стогнала на спальному поді під одним з Кровоблазнів, та почувши Ар’їн виклик, швидко натягла одяг і наповнила шість кошиків маслом та великими клинами смердючого сиру, загорнутими у полотно.

— Ану допоможи мені з оцим, — наказала вона Ар’ї.

— Не можу. А ти поспішай, бо Варго Хап відрубає тобі ногу.