Розділ «Чвара королів»

— Деякі люді мають багато імен. Куна. Арік. Ар’я.

Вона сахнулася від нього і вперлася спиною у серце-дерево.

— То вам Гендрі сказав, абощо?!

— Чоловік знає, — мовив він знову. — Так, знає, вельможна панно Старк.

Може, боги й справді надіслали його відповісти на її молитви.

— Мені треба, щоб ви допомогли витягти тих людей з цюпи. Гловера, решту, всіх. Треба вбити варту, якось відчинити двері…

— Дівчинка забуває, — м’яко мовив він. — Двох вона має, а заборговано трьох. Якщо мусить померти хтось із варти, досить сказати його ім’я.

— Але одного стражника вбити не досить! Щоб відчинити цюпу, треба повбивати усіх! — Ар’я вкусила губу, щоб не плакати. — Врятуйте північан, як я врятувала вас.

Він подивився на неї згори безжальними незворушними очима.

— В бога вкрали три життя. І три життя мусять віддати. З богів ньє глузують.

Голос його скидався на крицю, загорнуту в шовк.

— Я не глузувала. Ніколи! — Вона хвильку поміркувала, тоді спитала. — А ім’я… то я можу назвати будь-кого? І ви його вб’єте?

Якен Ха-Гар схилив голову.

— Чоловік сказав слово.

— Будь-кого? — повторила вона. — Чоловіка, жінку, малу дитину, князя Тайвина, верховного септона, вашого власного батька?

— Той, хто породив цього чоловіка на світ, давно пом’єр, та якби він жив і якби ти зналя його ім’я, він би пом’єр за твоїм наказом.

— Присягніться! — мовила Ар’я. — Богами присягніться!

— Усіма богами моря та повітря, і навіть богом вогню, присягаюсь я. — Він поклав руку до рота оберіг-дерева. — Сімома новими богами і старими, яким ньєма числа, присягаюсь я.

«Отже, заприсягся.»

— Навіть якби я назвала короля…