Розділ «Чвара королів»

— А хіба ні? — Він схопив її за руку. — Допоможіть мені, добра пані. У зелених землях вірять, що жінка з дитям приносить щастя тому, хто бере її до ліжка.

— Що вони там у зелених землях знають про кораблі та море? Або про жінок? Казна-що верзеш — мабуть, сам вигадав!

— А якщо я зізнаюся, ти кохатимеш мене, як раніше?

— Як раніше? Коли це я тебе кохала?

— Ніколи, — визнав він, — але ж я намагаюся виправити цю прикрість, моя мила Есгред. Тут такий холодний вітер. Зійди на мій корабель і дозволь тебе зігріти. Назавтра мій дядько Аерон наллє їй на носа морської води та пробурмоче молитву Потоплому Богові, але я ладен благословити її раніше молоком моїх і твоїх надр.

— А що як ти розгніваєш Потоплого Бога?

— Та пхав я в сраку того Потоплого Бога! Як він на нас нападе, то потоплю його ще раз. Ми вирушаємо на війну за два тижні. Ти хочеш, щоб я йшов у битву, не заснувши ані на хвилину від тілесної жаги?

— А мені що?

— Жорстока діва! Мою лодію названо саме так, як треба. Якщо, перебуваючи у смутку, я виведу її на скелі, то винувата будеш ти.

— Чи не цим ти зібрався нею керманити? — Есгред знову майнула рукою по передкові його штанів і посміхнулася, обводячи пальцем залізні обриси його чоловічої міці.

— Їдьмо до Пайку разом! — раптом вигукнув він, одночасно думаючи: «Що скаже князь Балон? А мені що до того? Я дорослий чоловік, і якщо хочу взяти до ліжка дівку, то беру.»

— І що ж я маю робити в Пайку? — Її рука лишилася на тому ж місці, де й була.

— Мій батько сьогодні бенкетує з керманичами.

Він бенкетував з ними щовечора, поки чекав на останні лодії, що забарилися у морі. Та Теон не мусив їй усе пояснювати.

— То ви на цю ніч зробите мене своїм керманичем, пане принце? — мовила вона з найлукавішою посмішкою, яку він тільки бачив у жінки на вустах.

— Може, й так. Якщо знатиму, що ти безпечно заведеш мене у гавань.

— Та мабуть не сплутаю, яким кінцем весло занурити. А на линвах та вузлах краще за мене ніхто не знається.

Однією рукою вона розпустила поворозки на його штанях, вишкірилася і легко відскочила геть.

— Яка жалість, що я мужня жона, ще й тяжка дитям.

Теон похапливо підперезався.