Розділ «Чвара королів»

Коли Нічна Варта витікала рікою з Крастерової брами повз черепи, Джон був на своєму місці коло Мормонта. Вони рушили на північ та захід кривою звіриною стежкою. Навколо капотів лід, що танув на деревах — своєрідний дощ зі своєю тихою піснею. На північ від обійстя потік розливався широко та глибоко, ніс безліч листя та гілля, але розвідники знайшли брід, і уся валка переплюхала ним на інший бік. Вода доходила коням до черева. Привид переплив і виник на березі, капотячи брунатною водою з білого хутра. Коли вовк обтрусився, кидаючи бруд та воду на всі боки, Мормонт змовчав, але крук на його плечі заверещав.

— Мосьпане воєводо, — тихо мовив Джон, коли ліс знову обійняв їх з усіх боків. — Крастер не має жодної вівці. І жодного сина.

Мормонт не відповів.

— У Зимосічі одна служниця розповідала всякі казки, — вів далі Джон. — Балакала, що деякі дичаки злягалися з Іншими і вироджували на світ напівлюдей.

— То байки коло вогню. Чи тобі Крастер здався якимсь нелюдем?

«Ще й яким.»

— Він віддає своїх синів лісові.

Довга мовчанка. Тоді:

— Так.

І знову:

— Так.

Але це вже пробурмотів крук, походжаючи плечима господаря.

— Та-ак, та-ак, та-ак.

— То ви знали?

— Рідколіс розповів. Давно вже. Усі розвідники знають, проте мало хто про таке балакає.

— Мій дядько теж знав?

— Усі розвідники, — повторив Мормонт. — Мабуть, ти гадаєш, що я мушу його спинити. Якщо треба, то і вбити.

Старий Ведмідь зітхнув.

— Якби ж він тільки бажав здихатися зайвих ротів, я б радо надіслав Йорена чи Коновія, щоб забрати хлопчаків, виростити собі братчиків і тим зміцнити Варту. Але дичаки служать жорстокішим богам, ніж ти і я. Ті хлопчики — Крастерове приношення. Його молитва, якщо хочеш.

«Напевне, його жінки читають зовсім інші молитви», подумав Джон.