Розділ «Чвара королів»

— Авжеж буду!

Минаючи «Міраам», він прискорив крок. Порожній думбас хилитався на хвилях коло пришибу. Капітан намагався вийти у море ще два тижні тому, та князь Балон не дозволив. Жодний купець із тих, що зайшли до Княж-Пристані, не зміг поїхати геть. Батько не хотів, щоб великої землі дісталася хоч одна звістка про збір лодій, перш ніж буде завдано удару.

— Ваша мосць! — пролунав жалібний голос з високого носа купецького корабля.

Через поручень перехилилася капітанська дочка, поїдаючи його очима. Батько заборонив їй сходити на берег, та куди б Теон не пішов у Княж-Пристані, звідусюди бачив, як вона у смутку блукає кораблем.

— Ваша мосць, заждіть хвилинку! — кликала вона. — Ласкавий мій пане…

— А чи справді? — лукаво спитала Есгред Теона, коли той поспіхом минав думбас. — Пан був ласкавий?

Перед нею він не мав чого соромитися, тому відповів:

— Та трохи приголубив. А тепер вона хоче бути моєю жінкою з солі.

— Охо-хо! А й справді, її не завадило б трохи присолити. Якась вона м’якотіла та прісна. Чи я помиляюся?

— Не помиляєшся.

«М’якотіла та прісна. Точно так. Звідки вона знає?»

Він наказав Вексові чекати у заїзді. Трапезна корчми була така засиджена людом, що Теонові довелося проштовхуватися крізь двері; на лавах коло столів не було жодного місця, а зброєносець десь загубився.

— Векс! — заволав він крізь морок та гармидер. «Якщо він пішов з однією з тих холерних повій, то я з нього шкуру здеру», подумав він, а тоді нарешті помітив хлопця за грою в кості біля комина… ба навіть переможною грою, бо поруч лежала купка грошей.

— Час іти, — оголосив Теон, а коли хлопець не звернув уваги, схопив його за вухо і потяг геть. Векс устиг вхопити жменю мідяків і пішов, не сказавши ані слова. Саме за це Теон його особливо любив. Більшість зброєносців обожнюють плескати язиками, та Векс народився німим… проте розуму, як на свої двадцять років, мав удосталь. Роду він був не надто чесного — син одного зі зведених братів князя Ботлика. Узяти його за зброєносця Теон мусив, щоб розрахуватися за коня.

Коли Векс побачив Есгред, то вирячив очі. «Наче жінки ніколи не бачив», подумав Теон.

— Есгред поїде зі мною до Пайку. Засідлай коней, і то швидко.

Парубок їхав на кощавому маленькому бахмутику зі стайні князя Балона, але кінь Теона являв з себе дещо інше.

— Де ти надибав це чудовисько? — спитала Есгред, побачивши його. Та з її сміху Теон зрозумів, що кінь справив належне враження.

— Князь Ботлик торік купив його в Ланіспорті, та не зміг дати ради, тому залюбки продав мені.

На Залізних островах, негостинних і скелястих, добрих коней не розводили. Більшість острівних мешканців їздили верхи абияк і надавали перевагу лодіям, а не сідлам. Навіть панство користувалося бахмутами і кошлатими муциками з острова Харло. У вози теж частіше запрягали волів, ніж меринів, а якщо простий люд не мав статків ані на одне, ані на інше, то впрягався у плуга сам, щоб зорати не надто плодючий, помережаний камінням грунт.