Розділ «Чвара королів»

— Мені час повертатися до замку. Якщо ти не поїдеш зі мною, то я з горя можу заблукати і загубитися. То буде така втрата для островів.

— Ні, цього не можна дозволити… але ж, мосьпане, я не маю коня.

— Візьми в мого зброєносця.

— А бідне хлоп’я хай до Пайку пішки чалапає?

— То сідай самодруг на мого.

— Ти навмисне таке вигадав. — Знову посмішка. — Де ж мені сідати, позаду тебе чи спереду?

— Де хочеш.

— Я полюбляю зверху.

«Де ця краля була все моє життя?»

— Палати мого батька темні та вогкі. Там потрібна Есгред, аби запалити вогонь життя.

— Ох і медовий язик в цього панича!

— Та ми ж наче з цього починали?

Вона скинула руки догори.

— Тут і скінчимо. Есгред уся твоя, любий принце. Вези мене до свого замку. Хочу побачити, як гордовиті башти здіймаються з моря.

— Я лишив коня в заїзді. Ходімо.

Вони пішли берегом разом, і коли Теон узяв її за руку, вона не відсахнулася. Йому сподобалося, як вона ходить: зухвало, бадьоро, трохи недбало, пружно хитаючи стегнами; треба гадати, що й під ковдрами вона буде така ж зухвала, бадьора та пружна.

Княж-Пристань вперше на його пам’яті була така забита людом. Тут юрмилися ватаги з усіх лодій, що вишикувалися уздовж всипаного камінням берега або маяли на якорі далеко за прибоєм. Залізяни колінкували перед кимось нечасто і неохоче, але зараз Теон помітив, що й веслярі, й міщани стишували мову, коли вони їх минали, і вітали його, шанобливо схиляючи голову. «Нарешті втямили, хто я такий», подумав він. «Та вже й час.»

Князь Дівер з Великого Вика прибув надвечір минулого дня з головними своїми силами — близько сорока лодій. Люди його траплялися усюди, легко помітні по смугастих шаликах з козячої вовни. У заїзді подейкували, що безбороді хлопчаки у шаликах уграли всіх повій Отера Перебийколіно так, що в тих тепер ноги стоять колесом. Але як на Теона, то хай забирають їх собі, а він і ногою не ступить до того чумного кишла. Нинішня супутниця куди більше йому смакувала, а її шлюб з батьківським корабельником та вагітність тільки додавали перцю.

— А чи почав уже мосьпан принц набирати собі людей на лодію? — запитала Есгред, поки вони прямували до стайні.

— Егей, Синьозубе! — раптом загукала вона до перехожого мореплавця, здорованя у кожушку з ведмежої шкури та шоломі з круковими крилами. — Як ся має твоя молодуха?