Розділ сьомий

— Її картка — моя найулюбленіша, — сказала вона. — Над своїм костюмом Фіона працювала по кілька днів.

Я поглянув на фото. Вдягнута, наче жебрачка, вона стояла, тримаючи в руках курку.

— А що ця фотографія означає? — поцікавився я. — Бездомну селянку?

Емма вщипнула мене.

— Вона хотіла мати природний вигляд, бути схожою на дикунку. «Джил із джунглів» — ось як ми звали її.

— А вона що — і справді з джунглів?

— Та ні, з Ірландії.

— А в джунглях багато водиться диких курей?

Емма знову мене вщипнула. Поки ми отак із нею перешіптувалися, до Фіони на сцені приєднався Г’ю. Він роззявив рота, звідти відразу ж вилетіли бджоли і заходилися опилювати квіти, які зростила Фіона. То був наче химерний ритуал парування.

— А що ще вирощує Фіона, окрім кущів та квітів?

— Всі оці овочі, — відповіла Емма, кивнувши на грядки у дворі. — Та інколи дерева.

— Та невже? Цілі дерева?

Емма знову попорпалася в картках.

— Інколи ми граємося в Джил та бобове стебло. Хтось хапається у лісі за молоде деревце, ми всідаємося на нього й спостерігаємо, на скільки Фіона зможе його відростити. Емма знайшла картку, яку шукала, і постукала по ній пальцем. — Оце був рекорд: двадцять метрів, — гордо сказала вона.

— А вам тут не буває нудно?

Емма хотіла була знову мене вщипнути, але я схопив її за руку. Я не знавець дівчачих душ, але коли тебе намагаються вщипнути вже вчетверте, то я вже точно зрозумів, що до мене залицяються.

Після Г’ю з Фіоною було ще декілька номерів, але дітлахи вже знуджено завовтузилися, тож невдовзі ми порозходилися, щоби провести решту дня, вилежуючись на сонці і попиваючи лимонад, граючи в крокет, пораючись у саду та на городі, який, завдяки Фіоні, майже не потребував догляду, та обговорюючи здогадні страви на обід. Мені хотілося ще порозпитувати пані Сапсан про мого діда, бо з Еммою я уникав цієї теми, тому що вона відразу ж насуплювалася при самій лише згадці його імені, але директорка пішла на заняття з меншими дітлахами. Втім, мені здавалося, що я маю вдосталь часу для розпитувань, до того ж, чудова місцина та полуденна спека притлумили бажання займатися чимось важчим, аніж ходіння довкола притулку в замріяно-радісному настрої.

Після непристойно розкішного обіду з гусячою печінкою та шоколадного пудингу Емма запропонувала старшим дітям піти покупатися.

— Про це й мови не може бути, — простогнав Мілард, у якого не защіпався верхній ґудзик штанів. — Я натоптаний, наче різдвяна індичка.

Ми мало не лускалися, коли порозлягалися у вітальні у кріслах з оксамитовою оббивкою. Бронвін лежала, скрутившись калачиком і встромивши голову поміж двох подушок.