Розділ дев’ятий

Почуття переповнювали мене, і я опустив голову на коліна.

— Хотілося б попрохати у вас ковточок отого вина, але, боюся, що ви мені не дозволите, — сказав я.

— І не думайте, — відрізала вона.

Раптом у мене защеміло в грудях.

— А чи зможу я хоч де-небудь почуватися у безпеці?

Пані Сапсан торкнулася мого плеча.

— Тут ви у безпеці, — запевнила вона. — І ви можете жити з нами стільки, скільки вам забажається.

Я спробував відповісти, але з моїх вуст зірвалися лише уривки фраз.

— Але я… Я не можу… мої батьки…

— Може, вони й справді люблять вас, — прошепотіла пані Сапсан, — але ніколи не зрозуміють.

Коли я повернувся до міста, сонце вже кидало перші довгі тіні на вулиці. Невпевнено погойдуючись і перепочиваючи біля кожного стовпа, неохоче пленталися додому нічні завсідники бару; жваво крокували до гавані рибалки у великих чорних чоботах, а мій батько лише заворушився, прокидаючись після важкого сну. Коли він скотився зі свого ліжка, я саме заповзав до свого і встиг натягнути ковдру на обліплений піском одяг за кілька секунд до того, як він прочинив двері до мого номера.

— Ти як — у нормі?

Я простогнав, відвернувся від нього, і батько вийшов. Прокинувшись під вечір, я знайшов на столі спільної кімнати співчутливу записку і пачку протигрипозних пігулок. Я всміхнувся і ненадовго відчув себе винуватим перед батьком за те, що брехав йому. А потім стривожився за нього: тиняється, мабуть, по мисах та пташиних базарах із блокнотом та біноклем, можливо навіть у компанії з божевільним убивцею овець.

Потерши очі, щоби не хотілося спати, і накинувши на себе куртку-дощовик, я обійшов по колу село, а потім ближні скелі та пляжі, сподіваючись побачити батька або отого химерного орнітолога, щоби краще придивитися до його очей, але не знайшов жодного з них. Коли ж посутеніло, я облишив пошуки і повернувся до «Попівської нори», де і знайшов свого татка — той цмулив собі пиво із завсідниками бару. Судячи з кількості порожніх пляшок біля нього, він був тут уже досить довго.

Я сів поруч і поцікавився, чи не бачив він бороданя-орнітолога. Він відповів, що не бачив.

— Знаєш що? Коли побачиш його, то зроби мені одну велику послугу: тримайся від нього подалі.

Батько здивовано витріщився на мене.

— А що таке?

— Чимось він мені не подобається. А що, як він — небезпечний псих? А що, коли це він повбивав отих овець?

— Звідки у тебе такі дикі припущення?