Розділ дев’ятий

— Бідолашна пані Шилодзьобка, — запхикала Клер, і її нижня губа затремтіла.

— Бідолашні діти пані Шилодзьобки, — озвалася Оливія.

— Тепер вони прийдуть за нами, пані директорко? — спитав Горацій.

— Нам потрібна зброя! — скрикнув Мілард.

— Бойові сокири! — додав Єнох.

— Бомби! — вигукнув Г’ю.

— Негайно припиніть! — скрикнула пані Сапсан і підняла догори руки, щоби всі позамовкали. — Нам усім варто зберігати спокій. Так, те, що сталося з пані Шилодзьобкою, — це трагедія, велика трагедія, але це не означає, що така сама трагедія неодмінно повториться й тут. Однак ми мусимо бути насторожі. А це означає, що з дому ви виходитимете лише з мого дозволу, і то лишень по двоє. Коли ж помітите незнайомця, повертайтеся негайно і ставте мене до відома. Ці та інші застережні заходи ми обговоримо уранці. А тепер — марш у ліжко! Ніч — не час для зібрань.

— Але ж пані директорко… — почав був Єнох.

— Я ж сказала: у ліжко!

Дітлахи поквапилися до своїх спалень.

— Що ж стосується вас, пане Портман, то мені не до вподоби думка про те, що вам доведеться повертатися додому наодинці. Гадаю, вам слід залишитися з нами, принаймні допоки все хоч трохи вгамується.

— Я не можу так взяти й не прийти. Мій батько схибнеться з переляку.

Вона нахмурилася.

— Тоді ви мусите хоча б діждатися кінця ночі. Я наполягаю на цьому.

— Я зостануся, але тільки якщо ви розкажете мені все про тих істот, які убили мого діда.

Пані Сапсан нахилила голову на один бік і поглянула на мене з веселим здивуванням. Принаймні, так мені здалося.

— Що ж, гаразд, пане Портман. Я не буду заперечувати вашому бажанню знати правду. Влаштовуйтеся на решту ночі отам на дивані, і ми неодмінно поговоримо на цю тему.

— Я хотів би поговорити про це негайно. — Десять років чекав я, щоби дізнатися правду, і вже не міг чекати ані на хвилину довше. — Будь ласка.

— Інколи, молодий чоловіче, ви ступаєте на дуже тонку межу, яка відділяє чарівливу рішучість і настирливість від незносної віслючої впертості. — Вона обернулася до Емми. — Панно Блюм, принесіть мені, будь ласка, пляшку з кокаїновою настоянкою. Здається, цієї ночі я вже не матиму часу поспати, тому, щоб не заснути, мені потрібен ковточок.

Кабінет директорки розташований надто близько до дитячих спалень, тож то було не найкраще місце для нічної розмови, тому ми з пані Сапсан пішли до маленької теплиці, що межувала з лісом. Там ми повсідалися на перевернуті вазони і поставили між собою на траву гасову лампу, бо надворі, за скляними стінами теплиці, іще не розвиднялося. Діставши з кишені свою люльку, пані Сапсан нахилилася до лампи прикурити. Кілька разів вона задумливо затягнулася — і почала розповідь.