Розділ «Частина друга Конкурентна перевага»

Дивлячись на нас, Ніколь увесь час мастурбувала. Збуджена, вона одразу зайняла місце Валері. Я тільки встиг замінити презерватив. «Увійди в мене, — прошепотіла вона мені на вухо. — Мені подобається, коли мене кохають». Я це і зробив, заплющивши очі, щоб не відразу збудитися і сконцентруватися на своїх відчуттях. Усе відбулося дуже добре й просто. Я був приємно здивований своїй стійкості та силі. Вона теж швидко кінчила з голосним хриплуватим вигуком.

Ніколь і Валері стали навколішки, щоб відсмоктати нам, поки ми розмовляли. Жером пояснив, що часто-густо ще їздить на гастролі, але вже не так це полюбляє, як раніше. Старіючи, він відчуває все більшу потребу бути дома, займатися сім’єю — у них було двоє дітей — та одному акомпанувати на ударній установці. Він розказував мені про нову систему ритмів, чотири третіх та сім дев’ятих, щоправда, я в цьому майже нічого не тямив. Посеред фрази він здивовано зойкнув, обличчя його спотворилось: він рясно кінчив прямо в рот Валері. «Ах, як вона мене… — сміючись промовив він. — Як вона мене мала». Я теж відчував, що більше не втримаюся: Ніколь мала особливий язик — широкий, мокрий та маслянистий; вона лизала повільно, я відчував, що ще трошки — і я вибухну Я підізвав Валері, пояснив Ніколь, чого я хочу: вона мала лише взяти до рота мій член, поніжити його язиком, але не рухатися, поки Валері пеститиме мені яєчка. Вона погодилась і відразу заплющила очі, очікуючи виверження. Валері спритно, дещо нервово почала працювати своїми пальцями. Вона знову виглядала повною сил. Я максимально розсунув руки й ноги, заплющив очі. Відчуття наростали в мені поступово, акумулюючись, немов заряд блискавиці. Потім я вибухнув, не потрапивши в рот Ніколь. У якусь мить мене наче струмом ударило, в очах замиготіли світлові цятки. Пізніше я зрозумів, що ледь не втратив свідомість. Я через силу розплющив очі. Мій член все ще був у роті Ніколь. Валері провела рукою навколо моєї шиї. Її погляд був розчулено загадковим. Вона пояснила, що я дуже голосно кричав.

Пізніше ми знову зустрілись. У машині Ніколь страшенно збудилась. Вона стягла корсет, оголивши свої груди, підняла спідницю і простяглась на задньому сидінні, поклавши голову мені на коліна. Впевнений у собі, я почав її ніжити, добре контролюючи її відчуття, відчуваючи, як твердішають її соски і стає вологою піхва. Сексуальний запах її тіла заповнив машину. Жером вів машину дуже обачно, зупиняючись на всіх світлофорах. Крізь скло я розрізняв світло площі Злагоди, обеліск, потім — міст Олександра III, Будинок інвалідів. Я почував себе добре, безтурботно, все ще не знесиленим. Не доїжджаючи до Італійської площі, вона кінчила. Ми обмінялися номерами телефонів і попрощались.

Після того, як Жан-Ів висадив нас, йому стало трохи сумно і він припаркував машину біля проспекту Республіки. Напруга і збудження дня минули; він знав, що Одрі вдома не буде, але, чесно кажучи, цей факт його не засмутив, а скоріше навпаки — потішив. Він бачив її вранці перед тим, як вона йшла кататися на роликах; після свого повернення з відпустки вони спали в різних кімнатах.

Навіщо повертатися додому? Він втиснувся в сидіння, покрутив ручку приймача, замислився. Повз нього вулицями йшли групи молодих дівчат і хлопців; здавалось, їм було весело, принаймні вони голосно щось кричали і приказували. Деякі тримали в руках пляшки з пивом. Можна було б вийти з машини, змішатися з ними, можливо, зчинити бійку або ще що-небудь. Зрештою, він все ж таки поїхав додому. У якомусь розумінні він любив свою доньку, принаймні так йому здавалося; він відчував до неї якийсь органічний і потенційно кровний потяг, що відповідає самому цьому терміну. До сина ж нічого подібного він не відчував. Мабуть, це була не його дитина; він одружився з Одрі з незрозумілих причин. Хоча зараз він не відчував до неї нічого, окрім презирства та відрази; забагато відрази, краще бути просто байдужим. Мабуть, підсвідомо він очікував на ту мить, коли це відчуття остаточно оселиться в його душі і він зможе почати процедуру розлучення. А зараз він ще усвідомлював, що Одрі повинна заплатити за все. «Але найвірогідніше за все платитиму я», — сумно подумав він. Вона отримає опіку над дітьми, а він буде змушений сплачувати великі аліменти. Хіба що він сам спробує відсудити дітей, боротися за них; але ж ні, гра не варта свічок. Тим гірше для Анжеліки. Одному йому буде краще, він зможе спробувати почати нове життя, тобто знайти собі іншу жінку. З двома дітлахами на руках цій шльондрі буде складніше. При цій думці він заспокоївся. Гірше гульвіси йому не знайти, зрештою, вона сама страждатиме від розлучення. Вона вже не така вродлива, як тоді, коли вони вперше зустрілися; вона ще добре тримається, завжди модно вбрана, але він досконало знав її тіло і був переконаний, що її час вже минає. Кар’єра адвоката теж була не такою блискучою, як вона усім розповідала. Він відчував, що коли вона ще сидітиме з дітьми, то кар’єрного росту не буде. Люди здебільшого наче гирю тягнуть за собою нащадків — цей неймовірно важкий тягар, який гальмує кожен їхній рух і зврештою вбиває їх. Він ще візьме реванш. Пізніше. Коли все стане йому абсолютно байдуже. Він ще кілька хвилин постояв на тепер уже пустинній вулиці, вправляючись у повній байдужості.

Домашні проблеми знову повністю заволоділи ним, щойно він переступив поріг квартири. Жоанна — бебі-сітер розвалилась на дивані і дивилась MTV. Він терпіти не міг цього спітнілого підлітка безглуздого покоління «groove»[64]. Щоразу, коли він її бачив, у нього виникало бажання надавати їй по пиці, поки не зникне цей надутий самовдоволений вираз на її обличчі. Це була дочка подруги Одрі.

«Як справи?» — прокричав він. Вона недбало кивнула. «Можеш зробити тихіше?» Вона обвела очима кімнату в пошуках пульту. Вийшовши з себе, він просто вимкнув телевізор. Вона кинула на нього ображений погляд.

— Як діти? Порядок? — він продовжував кричати, хоча в квартирі тепер не було жодного стороннього шуму.

— Атож. Схоже, вони сплять. — Вона полохливо стенула плечима.

Він зійшов на другий поверх, штовхнув двері в кімнату сина. Ніколя холодно подивився на нього і знову повернувся до свого «Tomb Raider»[65]. Анжеліка спала. Трохи заспокоївшись, він спустився вниз.

— Ви її викупали?

— Так. Тобто ні, забула.

Він пройшов на кухню, налив собі води. Його руки тремтіли. На столі він побачив молоток Кілька ляпасів для Жоанни недостатньо. Непогано було б розтрощити їй молотком череп. Якийсь час він обігравав цю нову ідею. Некеровані думки швидко переплітались у його голові. З жахом уже в коридорі він помітив, що тримає молоток у руках. Він поклав його на журнальний столик, потім дістав із гаманця гроші на таксі для бебі-сітер. Вона взяла, а Жан-Ів їй подякував. Зі злістю він голосно грюкнув дверима. По всій квартирі розлігся характерний шум. Без сумніву, в його житті щось ішло не так У вітальні бар виявився порожнім. Одрі була нездатна впоратись навіть з цим. Знову згадавши дружину, він здригнувся від ненависті і здивувався, яким сильним було у нього це почуття. У кухні він знайшов пляшку початого рому. Уже щось. Зі своєї кімнати він по черзі набрав номери трьох дівчат, з якими познайомився по Інтернету. Кожного разу спрацьовував автовідповідач. Мабуть, вийшли десь «попрацювати». Так, вони були сексуальні, модні, симпатичні, але коштували йому дві тисячі франків за вечір. Врешті-решт, це ж принизливо. Як він міг дійти до такого життя? Він мав би вийти у світ, завести нових друзів, не так багато працювати. Він знову подумав про «Афродіту», вперше усвідомивши, що начальство може й не схвалити його ідею. Зараз у Франції не дуже прихильно ставляться до сексуального туризму. Звісно, він міг би представити Легену дещо прикрашений варіант, але Еспітальє недурний, він одразу відчує небезпеку. Але ж іншого вибору в них немає. Їхнє становище на ринку з пропозицією турів для середньостатистичних туристів було явно програшним у конкурентній боротьбі з «Клоб Мед», слід спробувати це довести. Порившись у шухлядах стола, він витяг звідти хартію «Орор», яку засновники склали десять років тому і яка була вивішена абсолютно у всіх готелях групи. «Дух «Орор» — це мистецтво поєднувати навички та вміння, строго дотримуватись традицій, не забуваючи про сьогодення; це уява та гуманізм, спрямовані на досягнення певної форми досконалості Чоловіки та жінки, які працюють в «Орор», несуть у собі унікальне культурне надбання: вміння приймати гостей. Вони знають обряди та звичаї, які змінюють буденне життя на мистецтво жити, а найпростіші послуги — на особливі привілеї. Це професія, мистецтво: в цьому полягає талант цих людей. Створювати найкраще, щоб потім поділитись ним з іншими, вигадувати сфери задоволення та насолоди — ось що надає «Орору» неймовірного аромату французьких парфумів по всьому світу». Раптом він усвідомив, що все це нудотне базікання якнайкраще підійшло б мережі добре організованих борделів. Мабуть, на цьому можна зіграти з німецькими туроператорами. Всупереч здоровому глузду деякі німці продовжують вважати Францію країною галантності та справжньої високої любові Якщо велика німецька туристична компанія погодиться включити клуби «Афродіти» до свого каталога — це вже буде великий успіх, точка відліку, бо ще жодному туроператору не пощастило зробити це. Він вів переговори з компанією «Некерманн» стосовно продажу клубів у Північній Африці, але існує ще «TUI»[66], який відхилив їхню пропозицію через те, що вони непогано почуваються у сфері недорогого масового туризму. Схоже, їх зацікавить проект, спрямований на більш конкретну групу споживачів.

11

З самого ранку понеділка він почав налагоджувати перші контакти. Удача явно йому посміхалась: на початку наступного місяця Готфрід Рембке, голова правління «TUI» приїздить на кілька днів до Франції і вони зможуть пообідати разом. А перед цим, якщо вони вишлють йому друкований варіант проекту, він із задоволенням ознайомиться з ним. Жан-Ів увійшов до кабінету Валері, щоб повідомити їй цю новину; вона була приголомшена і спантеличена. Річний оборот концерну «ТІЛ» становив 2 5 мільярдів франків — утричі більше, ніж у «Нікерманна» та вшестеро більше, ніж у «Нувель Фронтьєр». Він був першим туроператором у світі.

Решту тижня вони готували якомога більш переконливі аргументи. З фінансової точки зору проект не потребував серйозних інвестицій: трохи обновити меблі, обов’язково змінити декор, надати йому «еротичного» звучання. Вони досить швидко зійшлися на назві «Туризм зачарування», яку слід було вживати у всіх документах компанії. Найважливішим був той факт, що проект дозволяв сподіватись на зменшення постійних видатків: жодних спортивних змагань, дитячих клубів. Більше не треба буде платити дипломованим вихователькам, інструкторам-яхтсменам, стрілкам з луку, спеціалістам з аеробіки, підводного плавання, ікебани, фахівцям з розпису по емалі чи шовку. Після перших же розрахунків Жан-Ів, на свій превеликий подив, переконався, що навіть з усіма витратами щорічна собівартість клубів мала знизитися на двадцять п’ять відсотків. Він тричі робив свої обчислення і кожного разу отримував той же результат. І це при тому, що він планував на двадцять п’ять відсотків збільшити тарифи, тобто він розраховував вийти на середні ціни рівня «Клоб Мед». Рівень рентабельності збільшувався на п’ятдесят відсотків. «Твій приятель просто геній!» — сказав він Валері, коли та повернулася до свого офісу.

Останніми днями на підприємстві панувала трохи дивна атмосфера. Зіткнення, які трапились протягом вихідних у Еврі, не були таким уже й незвичайним явищем, але семеро загиблих — це вже занадто. Багато працівників, особливо серед тих, хто працював у компанії давно, мешкали зовсім поруч. Спочатку вони жили в бараках, будівництво яких розпочалось майже відразу з основним офісом компанії. Згодом дуже часто вони брали у банку кредит на будівництво власного будинку. «Мені їх шкода, — якось сказала мені Валері. — Всі вони мріють про спокійне життя десь у провінції. Проте виїхати прямо зараз вони не можуть — тоді вони багато втратять з пенсії. Мені розповіла про це телефоністка. Їй залишилось три роки до пенсії. Вона мріє купити будиночок у Дордоні, вона родом звідти. Але зараз туди перебралося багато англійців, і ціни стали неймовірно високими, навіть за скромну халупу. З іншого боку, різко впали ціни на її теперішнє помешкання, бо всі знають — тут жити небезпечно. Вона продасть цей будинок за третину його вартості.

«Мене здивували секретарки на третьому поверсі. Коли я прийшла до них о пів на шосту, щоб надрукувати службову записку, вони всі були зайняті в Інтернеті і пояснили, що відтепер тільки так і роблять покупки, так надійніше та безпечніше: вони повертаються додому і вже там очікують на поставщика».

Упродовж кількох наступних тижнів загальний психоз не тільки не знизився, а навпаки — посилився. У пресі тепер постійно говорилось про вбитих вчителів, зґвалтованих виховательок, пожежні машини, закидані коктейлями Молотова, інвалідів, викинутих з вікон потягів через те, що вони «не так» подивились на ватажка банди. Газета «Фігаро» досхочу експлуатувала цю тему. Якщо читати про таке щодня, то складається достовірне враження, що країна прямує до громадянської війни. Починались передвиборні перегони, тому проблема безпеки всерйоз турбувала Ліонеля Жоспена[67]. Бодай як, але здавалося малоймовірним, щоб французи знову проголосували за Жака Ширака: він набув надто дурного та карикатурного вигляду, який шкодить загальному міжнародному іміджу країни. Коли бачиш, як цей високий простак, схрестивши руки за спиною, відвідує сільськогосподарську виставку або керує засіданням глав держав, мимоволі починаєш відчувати щось на зразок сорому, сконфуженості, його стає шкода. Ліві, які були неспроможні зупинити ріст насильства, тримались гідно: винувато погоджувалися з поганою, навіть дуже поганою статистикою, закликали не піддаватись на політичні провокації, нагадували, що праві свого часу теж нічого хорошого не досягли. Вийшла лише одна накладка зі смішною передовицею якогось Жака Атталі. За його словами, сплеск насильства серед молоді на околицях районів був своєрідним «воланням про допомогу». «Розкішні вітрини центрального паризького ринку чи Єлисейських полів, — писав він, — були для них лише «непристойним виставлянням напоказ багатства порівняно з їхньою бідністю». Проте не слід забувати, що околиці крім того, являють собою справжню мозаїку з людей різних національностей та рас, які приїхали до Франції зі своїми традиціями й релігією, щоб створити нові культурні шари і знову пізнати мистецтво жити разом». Валері здивовано подивилась на мене: вперше раз я від душі розсміявся, читаючи «Експрес».

— Якщо Жоспен хоче, щоб його обрали, — сказав я, простягаючи їй статтю, — він повинен заткнути йому пельку ще до другого туру.