Розділ «Частина друга Конкурентна перевага»

— Що цікаве у тебе, так це твоє бажання давати насолоду іншим. Віддавати своє тіло безкорисливо, просто заради задоволення: ось чого не вміють більше робити жителі заходу. Вони повністю розучились робити подарунки і тому марно намагаються відчути справжній природний секс. І нічого у них не виходить, що б вони не робили. Люди не тільки соромляться свого власного тіла, далекого від стандартів порнофільмів, але й з тих же причин вони не відчувають аніякісінького потягу до тіла свого партнера. Неможливо кохатися, не погодившись на певну, бодай тимчасову залежність та слабкість. Чуттєва захопленість і сексуальна омана мають однакове походження. І те, й інше передбачають часткове нехтування своїми власними інтересами. Неможливо реалізуватись у сексі, нічого при цьому не втративши. Ми стали холодними, раціональними, вкрай переконаними у власній винятковості та неповторності, добре знаємо свої права. Понад усе ми прагнемо уникати будь-яких поступок і щонайменшої залежності; крім того, ми звихнулися на здоровому способі життя і гігієні: а це не найсприятливіші умови для сексу. Зараз на Заході певний професіоналізм у сексі став неминучим. Звісно, існує також і садомазохізм. Це цілком розумовий всесвіт зі своїми чіткими правилами і попередньою взаємною домовленістю. Мазохісти цікавляться лише власними відчуттями, мов спортсмени-екстремали, які намагаються пізнати ту больову межу, до якої вони здатні дійти. Садисти ж, навпаки, можуть швидко зайти дуже далеко, вони випромінюють бажання все нищити: при першій можливості скалічити чи вбити людину вони, не роздумуючи, зробили б це.

— Навіть згадувати про них не можу, — здригаючись сказала вона. — Гидота.

— Це тому, що ти залишилась тваринною, сексуальною. Ти нормальна і зовсім не схожа на мешканців із Заходу. Організований садомазохізм зі своїми правилами захоплює лише освічених і розумних людей, для яких секс втратив усяку привабливість. Для решти існує лише один вихід: порнофільми з професійними акторами, а для реального сексу — країни третього світу.

— Гаразд, — вона посміхнулась. — Втім, можна я продовжу почате?

Я знову відкинувся на подушці і розслабився. Цієї миті я підсвідомо відчув близькість якогось важливого відкриття: з точки зору економіки я, певна річ, маю рацію. Переконаний, що вісімдесят відсотків потенційних клієнтів будуть туристами із західних країн. Хоча я також добре усвідомлював, що іноді людям важко сприйняти найпростіші ідеї.

10

Ми поснідали на терасі біля басейну. Коли я вже допивав свою каву, то ненароком побачив, як Жан-Ів виходить зі свого номера у супроводі дівчини, в якій я впізнав одну із вчорашніх танцівниць. Це була чорнява струнка дівчина з довгими ногами. Мабуть, їй було не більше двадцяти. На якусь мить він зніяковів, але швидко узяв себе в руки, посміхаючись підійшов до нашого столика і представив нам Анжеліну.

— Я розмірковував над твоєю ідеєю, — раптом сказав він. — Мене трохи лякає реакція феміністок.

— Серед клієнтів будуть не тільки чоловіки, але й жінки, — заперечила Валері.

— Гаразд?

— Впевнена, — сумно мовила вона. — Подивись довколо себе.

Він кинув погляд на столики навколо басейну: і справді, тут було багато самотніх жінок у супроводі кубинських хлопців, майже стільки ж, скільки було і чоловіків у аналогічній ситуації. Він спитав щось у Анжеліни іспанською і переклав нам її відповідь:

— Вона вже три роки jinetera[59], здебільшого серед її клієнтів зустрічаються італійці та іспанці. Вона вважає, що оскільки вона темношкіра, німці та англосакси задовольняються дівчатами типу латино, що теж доволі екзотично. У неї багато друзів jineteros[60]: їх клієнти здебільшого англійки та американки, зустрічаються і німкені.

Він відсьорбнув кави, замислився на мить і мовив:

— Як ми назвемо клуби? Треба вибрати щось оригінальне і привабливе, щоб відрізнялось від «Ельдорадо — завжди нові пригоди». Проте й не дуже відверте.

— Може, «Ельдорадо — Афродіта»? — запропонувала Валері.

— Афродіта… — Він задумливо кілька разів повторив це слово. — Непогано, не так відверто й вульгарно як «Венера». Еротично, розумно, ледь екзотично: так, мені подобається.

За годину ми знову поїхали в напрямку Гардалаваки. Біля мікроавтобуса Жан-Ів попрощався з jinetera; вигляд у нього був трохи сумний. Коли він сідав в автобус, я помітив осудливий погляд студентської пари; а от виноторговцю, навпаки, здавалось, усе було глибоко байдуже.

Повернення було доволі похмуре. Звичайно, ще залишались підводне плавання, вечірки з піснями під караоке, стріляння з луку; м’язи втомлюються, потім розслаблюються; дуже швидко починаєш куняти й засинати. У мене не залишилось жодних спогадів ні про останні дні нашої поїздки, ні про останню екскурсію, хіба що лангуст був наче гумовий, а відвідування кладовища вкрай мене розчарувало. Втім, нам пощастило побачити могилу Хосе Марті — батька нації, видатного поета, політика, полеміста та філософа. Поруч був його барельєф. Обличчя прикрашали розкішні вуса. Могила була щедро вкрита квітами. Вона стояла в глибині круглого яру, на схилах якого були вигравірувані найвидатніші його висловлювання — про незалежність країни, опір тиранії, відчуття справедливості. Проте в цій місцевості не дуже відчувався його дух. Бідолаха видавався просто мерцем. Але це не була потворна смерть; як не дивно, іноді навіть виникало бажання познайомитися з ним, поіронізувати над його серйозним і трохи обмеженим гуманізмом; щоправда, таке було неможливо — він, здавалося, повністю залишився у своєму минулому. Чи міг би він зараз знову піднятись і пробудити країну, привести її до нових вершин людського духу? Я навіть уявити таке не міг. Отже, це була ще одна сумна поразка, втім, як і всі інші республіканські кладовища. З прикрістю можна констатувати, що лише католики спромоглися розробити такий дійовий похоронний механізм. Проте слід визнати, що засобом, за допомогою якого вони зуміли показати смерть прекрасною і зворушливою, стало її повне заперечення. Зі схожими аргументами. Але за браком воскреслого Христа довелося вигадувати німф, пастушок, усі ці атрибути. Не схоже було, щоб Хосе Марті грав у господніх полях. Швидше за все, він сховався в попелі вічної нудьги.

Наступного дня після приїзду ми зібрались у офісі Жан-Іва. Ми мало спали в літаку, тому цей день залишив у мене відчуття веселої феєрії, яка дуже дивно виглядала у величезній майже порожній будівлі. Три тисячі людей працювали тут протягом тижня, але сьогодні, в суботу, нас було тільки троє, не рахуючи охоронців. Зовсім поряд у комерційному центрі Еврі дві ворогуючі банди з’ясовували стосунки за допомогою ножів, бейсбольних биток та пляшок із сірчаною кислотою. Згодом поліція нарахувала семеро загиблих, двоє з яких були простими перехожими, а ще один — поліцейським. Подію широко висвітлювали по радіо та на телебаченні; але на той час ми про все це не знали. У стані трохи нереального збудження ми розробляли програмну платформу розподілу світу. Пропозиції, які я мав внести, стануть підґрунтям для мільйонних інвестицій або створення сотень робочих місць. Такого в моєму житті досі ще не було і від цього ледь паморочилось у голові. Я просторікував увесь ранок, але Жан-Ів уважно мене слухав. Він був твердо переконаний, як потім сам зізнався Валері, що якщо мені начепити вуздечку, то на мене може зійти осяяння. Втім, на його думку, я лише виклав нову ідею, тоді як остаточне рішення залишалося за ним.