Розділ «Частина друга Конкурентна перевага»

— З чого почнемо розмову? — стурбовано спитала Валері, виходячи з таксі.

— З того, що ми пропонуємо відкрити борделі для фріців… — Жак-Ів втомлено вишкірився. — Не хвилюйся, він сам ставитиме запитання.

Готфрід Рембке прийшов рівно о першій. Щойно він увійшов, щойно простягнув пальто офіціанту, як вони одразу ж зрозуміли — це він. Підібране кремезне тіло, лисий череп, прямий пронизливий погляд, енергійне рукостискання: все в ньому свідчило, що — це динамічна людина. Він ідеально справджував імідж значного патрона, точніше значного німецького патрона. Можна було легко собі уявити, як він бігає упродовж дня у справах. Вранці він стрімко зіскакує з ліжка і присвячує півгодини заняттям на велотренажері, а потім сідає у свій сяючий «Мерседес», щоб їхати на роботу, слухаючи по дорозі останні економічні новини. «Гарно ж виглядає цей тип», — тихо промовив Жан-Ів, підводячись, щоб привітатись.

Перші десять хвилин герр Рембке схвально говорив лише про місцеву кухню. Виявилось, що він добре знає Францію, її культуру, ресторани; у нього навіть був свій будинок у Провансі. «Бездоганний тип, просто бездоганний, — подумав Жан-Ів, дивлячись на свій бульйон з лангустів з лікером кюрасо. «Рок-н-рол, Готті[70]», — подумки додав він, беручись до замовленої їжі. Валері теж була бездоганною: вона уважно слухала, в її погляді теж відчувався особливий шарм. Вона поцікавилась, де саме у Провансі стоїть його будинок, чи часто він знаходить час, щоб приїздити туди, та ще багато чого іншого. Собі вона замовила рагу з краба з фруктами.

— Отже, — продовжувала вона, не змінюючи тону, — вас має зацікавити цей проект.

— Бачите, — сказав він, добре обмірковуючи кожне слово, — ми розуміємо, що «туризм зачарування» — він трохи спіткнувся на цьому виразі, — основний мотив, який може змусити моїх співвітчизників провести відпустку за кордоном, їх можна зрозуміти, бо що може бути чарівнішим за такі подорожі? Проте цікаво, що досі жодна велика компанія всерйоз не займалася цим питанням, не беручи до уваги кількох спроб, розрахованих на клієнтів-гомосексуалістів. Отже, як це не дивно, можна сказати, що ми маємо справу з майже незайманим ринком.

— Це суперечливе твердження. Сподіваюсь, ментальність людей зміниться, — втрутився Жан-Ів, розуміючи, що говорить дурницю. — По обидва боки Рейну, — непереконливо закінчив він. Рембке холодно глянув на нього, мабуть, думаючи, що той глузує з його слів; Жан-Ів знов уткнувся носом у тарілку, пообіцявши собі мовчати до кінця вечері. Валері блискуче вийшла із складної ситуації.

— Ну, не варто переносити на Німеччину французькі проблеми, — мовила вона, невинно закидаючи ногу на ногу. Увага Рембке перемістилася на неї.

— Наші співвітчизники, — продовжив він, — змушені викручуватись самотужки і часто-густо користуються послугами сумнівних посередників. Взагалі, в цьому секторі економіки панує аматорський підхід, що свідчить про те, що ця галузь може бути дуже вигідною.

Валері жваво погодилась з ним. Офіціант приніс печеню.

— Ваш проект, — вів Рембке далі, кинувши погляд на страву, — нас зацікавив також тому, що він являє собою справжній переворот у традиційних поглядах на курортні клуби. Формула, яка плідно працювала на початку сімдесятих, зовсім не відповідає очікуванням сучасного споживача. Відносини між людьми на Заході стали більш складними, про що, звісно, всі ми шкодуємо, — додав він, знову глянувши на Валері, яка, посміхаючись, поставила ноги рівно.

Коли я ввечері о шостій п’ятнадцять повернувся з роботи, вона була вже дома. Я дуже здивувався, здається, вперше з початку нашого сумісного життя. Вона сиділа на дивані все ще у своєму костюмі, трохи розсунувши ноги. Здавалось, вона думала про щось надзвичайно лагідне і приємне. Її очі немов заволокла пелена туману. Тієї хвилини я ще точно не знав, але насправді спостерігав щось на зразок «професійного оргазму».

— Як все пройшло?

— Добре, не те слово! Я повернулась відразу після обіду, навіть не заходячи до офісу; навіть не знаю, що можна було б зробити за цей тиждень більш вагоме. Він не просто зацікавився проектом, але збирається зробити ці програми своїм головним козирем, починаючи з зими. Він готовий фінансувати видання каталога та створення реклами, спрямованої виключно на німецького споживача, а також збирається сам заповнити вже існуючі клуби; він навіть спитав, чи є в нас інші заплановані проекти. Єдине, що він хоче отримати у відповідь, — ексклюзивні права на території Німеччини, Австрії, Швейцарії та країн Бенілюксу; до речі, він знає, що ми ведемо переговори з «Некерманном».

Я купила тур на вихідні до центру таласотерапії у Динарі. Вважаю, мені це потрібно. Можна буде заїхати до батьків.

Вже за годину ми сідали у потяг на вокзалі Монпарнас. Дуже швидко вся накопичена напруга зникла, і Валері стала такою, як завжди, веселою і сексуальною. Позаду залишились останні будівлі паризьких околиць; ще перед тим, як в'їхати у долину Юрпуа, швидкісний потяг набрав максимальної швидкості. Залишок дня майже невловимою червоною плямою спливав за горизонт над темною масою елеваторів. Ми поїхали першим класом у напівкупе; на столиках, які розділяли наші місця, вже увімкнулись лампи. Поруч з нами сиділа жінка-буржуа або навіть із шляхтичів, років сорока, з волоссям, підібраним у шиньйон, і читала «Мадам Фігаро». Я купив ту ж газету і безуспішно намагався зосередитися на фінансових новинах. Кілька років тому я сформулював теорію, згідно з якою для аналізу суспільних процесів та розуміння того, як змінюється людство, було досить пропускати в газетах політичні новини, соціальні репортажі та інформацію про культурне життя, але дуже уважно читати виключно економічну та біржову інформацію. Отже, я привчив себе до щоденного читання економічних сторінок у «Фігаро», іноді доповнених ще більш нудними вкладками «Еко» та «Трібюн Дефосе». Досі моє припущення залишалось нерозв’язаним. Звісно, цілком можливо, що за цими сухими колонками цифр і заспокійливим розміреним тоном статей на задній план відходять якісь події, але зворотний варіант теж можливий. Лише один висновок я зміг зробити впевнено: економіка — страшенно нудна справа. Відірвавшись від коротенької статті, в якій автор намагався проаналізувати причини падіння індексу Нікей, я помітив, що Валері знов почала класти то одну, то другу ногу на ногу. Ледь помітна усмішка промайнула на її обличчі. «Пекельні часи для Міланської біржі», — ще встиг прочитати я перед тим, як відкласти газету. Побачивши, що вона якимось чином спромоглася зняти трусики, я мимоволі відчув ерекцію. Вона сіла поруч зі мною і поклала голову мені на плече, потім стягла свій піджак і поклала його мені на коліна. Я кинув швидкий погляд на сусідку справа: здавалось, вона все ще була повністю захоплена читанням свого журналу, точніше статті про зимові сади. На ній також був строгий жіночий костюм з приталеною спідницею і чорні панчохи; така собі, так би мовити, збуджлива буржуа. Валері засунула одну руку собі під одяг, а іншу поклала на мій член. На мені були лише тонкі бавовняні штани, і я дуже добре відчував кожен її рух. Вже зовсім стемніло. Я зручніше влаштувався у кріслі і просунув свою руку їй під сорочку. Відсунувши бюстгальтер, я долонею провів по її пружних грудях та великим і вказівним пальцями почав збуджувати її сосок. Десь біля Мана вона розстібнула мені ширінку. Її рухи були зараз цілком зрозумілі, поза всяким сумнівом, наша сусідка нічого не випускала з виду. На мою думку, не можна довго пручатися в руках справжнього майстра. Трохи не доїжджаючи до Рена, я кінчив, не втримавши глухого стогону. «Слід буде почистити костюм», — незворушно сказала Валері. Сусідка кинула погляд у наш бік, не приховуючи свого задоволення.

Проте я був все ж таки трохи збентежений, коли на вокзалі Сен-Мало побачив, як вона сідає разом з нами в автобус до центру таласотерапії, але Валері зберігала королівський спокій. Вони навіть почали обговорювати різні методи лікування. Що ж до мене, то я ніколи нічого не тямив у перевагах грязьових ванн, струминних душів та лікування водоростями; наступного дня я задовольнився лише борсанням у басейні. Я катався на серфінгу, неясно усвідомлюючи, що замість масажу спини існують підводні течії, коли до мене підійшла Валері. «Наша сусідка з поїзда…, — майже вигукнула вона збуджено. — Вона накинулася на мене прямо в джакузі». Я ніяк не зреагував на це повідомлення. «Вона зараз одна в турецьких банях», — додала спроквола вона. Я відразу загорнувся в халат і пішов за нею. На вході в турецькі бані я стягнув плавки; під махровою тканиною моє збудження було дуже помітним. Я увійшов разом з Валері, пропустив її вперед у такий щільний пар, що за двома кроками нічого не було видно. У повітрі поширювався дуже сильний, майже запаморочливий аромат евкаліпта. Я нерішуче стояв посеред білої і гарячої прірви, доки десь у глибині приміщення почув легкий стогін. Я розв’язав пояс на халаті і наблизився; краплі поту поступово проступали на моїй шкірі. Стоячи на колінах перед жінкою і тримаючи руки на її сідницях, Валері методично лизала в неї поміж ногами. Поза всяким сумнівом, це була дуже вродлива жінка, з ідеально круглими силіконовими грудьми, гармонійним обличчям, широким і сексуальним ротиком. Не здивувавшись, вона подивилась на мене і попестила мій член. Я присунувся ще ближче, зайшов їй за спину і почав ніжити її груди, тертися членом об її сідниці. Тримаючись за стіну, вона нахилилась уперед. Валері знайшла в кишенях свого халату презерватив і простягнула його мені. Другою рукою вона продовжувала масажувати клітор жінки. Я різко увійшов у неї, вона вже була вологою. Жінка ще трохи подалася вперед. Я активно рухався взад-вперед, коли відчув, як рука Валері проникла між моїх ніг і обхопила яєчка. Вона знову почала лизати жінку; при кожному русі я відчував, як мій пеніс треться об її язичок. Я намагався напрягти лобкові м’язи, коли жінка з довгим щасливим стогоном кінчила. Потім я дуже повільно відсторонився. Я весь упрів, моє дихання мимоволі почастішало, тому довелося сісти на лавку. Пар продовжував заповнювати атмосферу. Я почув звук поцілунку, підняв голову і побачив, як вони сплелись одна з одною груди до грудей. Пізніше того ж таки дня ми знову кохалися, потім ще раз увечері і вранці. Така несамовитість була доволі незвичною для нас, але ми добре розуміли, що невдовзі настануть важкі часи — Валері знову повернеться до своєї роботи, постійних проблем та розрахунків. На небі не було ні хмариночки, погода нас балувала; певно, це був останній гарний вихідний перед осіннім похолоданням. Після кохання недільного ранку ми довго гуляли по пляжу. Я із здивуванням розглядав будівлі готелів у неокласичному, трохи кітчевому стилі. Дійшовши до кінця пляжу, ми сіли на скелю.

— Мені здається, що ця зустріч з німцем була дуже важливою, — сказав я. — Мабуть, це новий виклик.

— Це в останній раз, Мішелю. Якщо у нас все вийде, ми зможемо довго почуватися спокійно.

Я недовірливо і трохи сумно подивився на неї. Не дуже я вірю в такі аргументи, це нагадує мені деякі історичні романи з гучними заявами політиків про «останню війну», яка має привести всіх до остаточного миру.